Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Гордій Брасюк
Народився 2.01.1899 р. у с. Лука Троянівського повіту на Житомирщині в селянській родині. У 1919 р. закінчив Житомирське комерційне училище та Київський ІНО. Належав до культурологічної організації «Просвіта» й літературного об’єднання «Гарт».
Перше оповідання «Істина» опублікував у 1924 р., відтак друкувався в журналах «Червоні квіти», «Червоний Шлях», «Нова Громада», «Життя і Революція», «Плуг», «Глобус». Автор книжок оповідань «Безпутні» (1926), «В потоках» (1927), «Устинка» (1929), «Сни і дійсність» (1930), роману «Донна Анна» (1929). Поезії Г. Брасюк опублікував 1923 р. у часописі «Голос Праці» (Вінніпег).
Хоч Г. Брасюк і був лише кількох місяців на посаді інспектора з господарської частини лазарету петлюрівської армії, це йому пригадали у 1930-му. Його заарештували і заслали на 5 років до концтабору.
На допитах Брасюк не приховував своїх симпатій до Центральної Ради, називаючи її «рідною національною владою», та підтвердив що займався агітацією на підтримку уряду УНР.
Відбувши покарання, з 1935-го і працював плановиком-економістом в об’єднанні «Харчопромспілка» у Запоріжжі. Але 27.06.1941 р. його заарештували вдруге. Серед вилучених речей були рукопис роману «Чечель» та 4 зошити повістей. Пізніше рукописи повернули дружині.
У постанові Особливої наради НКВС 8.12.1941 р. вказувалося: «Брасюк Г. І. як соціально небезпечний елемент підлягає ув’язненню у виправно-трудовому таборі строком на десять років».
Спочатку він опинився у в’язниці м. Уфи, а потім у Казахстані, де й помер у 1944 році.
В потоках
повість
Частина перша
Вогневий шквал революції прокотився на південь.
У запіллі після бурі на перший час настала тиша екстазу.
Тоді Сергій Шарий вклонився революції.
Видавалась тим вогнем, що палить на весні гниляччя, фільтрує життя від вікового отруйного намулу.
Мусіли зрости весняні памолодки здорової культури. Він бачив уже образ прийдешнього, гармонійного, й почав виображувати на полотні.
Це був величний монумент індустрії, що спектрально заповняв простір радіохвилями. На тлі його – постать дужої, вродливої жінки, що вітає глядача ясними очима й чистим усміхом. Довкола – квіти, зелень…
Сергій замилувався з свого твору. Він захоплено розроблював акорд ріжнобарвних нюансів, як раптом – дисонанс: кіновар та білило – вийшли. Сергій знав, що фарб він не добуде, бо того ж дня вранці віддав квартирній хазяйці вільну пару білизни на харчі.
Картина домальовувалась у думках до того моменту, поки хазяйка остаточно не одмовилась харчувати.
Вечірні сутінки – улюблений час Сергія. Тоді в затишну кімнату до його спадало надхнення, зліталися мрії, – і тепер Сергій мріяв, що добре б продати картину в який-небудь клуб – вона майже закінчена. Можливо, цим він собі зробить рекомендацію на постійну посаду з харчами, а то й з одягом.
– Ні, товаришу! Ваша прийдешня соціялістична культура не що, як добре вихована панянка. Подивіться, які в неї ручки, личко…
Такої думки був про картину завклуб.
Сергій гарячивсь:
– Ви значить вузько розумієте майбутнє. Невже ви думаєте, що й у майбутньому люди будуть з порепаними руками? Помиляєтесь! Наш ідеал – матеріяльне забезпечення людини, а з ним гармонійний розвиток – фізичний, естетичний і моральний, коли хочете знати.
– Ну, того що ми не знаємо, чи буде прийдешнє подібне до вашої жінки. Зараз нам плакатів, лозунгів – от!
Розчарований Сергій ніс свого ідеала на базар.
Зголоднілі нерви загострювали думку: мусить підтоптати в багно душу, щоб самому вилізти живим… Інстинкт життя… Інстинкт.
Біля нього стояв продавець вакханки.
– Ми з вами, товаришу, подібні до проституток.
– Да! Естети – проститутки.
– А здається, так небагато треба сили, щоб лишитися чесним!..
– Попробуй – здохнеш.
До них підходив селянин з клунком борошна в руках. Голова йому була гордовито піднесена, а в очах світилась певність естетичного смаку.
– Що ви баришень продаєте?.. Як на тому тижні я виміняв – то понімаю картина. Там така оліндерська корова – прямо жива тобі.
Критик зміряв поглядом митців-нездар і відійшов.