Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
– Це чорт знає що. Гірше обломовщини. Коли бере ролю такий, як Самойло, що має четверо дітей, то вам же соромно одмовлятися.
– Ну, єй-богу ж, немає часу. Ви знаєте?.. Та може якось… – раптом змінив він тон, уздрівши Сергіїв погляд.
Сергій погодивсь на «може якось» і побіг в Крученці до вчительки.
– Ради бога, візьміть ролю. Ви розумієте, яка морока…
– Думаю, що розумію, – сміючись зустріла його. – Ви тільки перший рік на селі, а я вже другий.
Була розважлива, погодилася взяти ролю.
Сергій відчув рівновагу.
Після цього, мало не щовечора проводив Ольгу Миколаївну з репетиції в Крученці.
Вона його розуміла й тоді Сергій, жестикулюючи, ділився з нею думками.
– Манівці може найдикіше село в окрузі. Дарма. Ви побачите, як скоро звідси бризне культура на сусідні села, й тоді скажете, що можна зробити при бажанні. На селах інтелігенції у нас нема. Є міщани, обивателі… Горами можна вернути в дружній спайці. Ви побачите, як скоро я зроблю з оцих Данилів та Денисів культурників. Хто з нас ще так захоплювався роботою, як вони? Як не кажіть, а пролетаріят таки виб’ється на культурну дорогу й тільки сплюне на нас, анемічних інтелігентів. Ви придивіться, які потенціяльні багатства в маси! Як грає Самойло! А він же перший раз на сцені… Ви уявіть, скільки в нас розвинеться талановитих артистів, музик, поетів, художників…
Сергій горів. Ольга Миколаївна не сміла йому перечити. Його дотик до руки запалював у ній віру.
Проходили в темряві згуслими осінніми полями, а перед очима ввижався пожежний ореол майбутньої культури.
День вистави. Заля розгортала завісу сотнею очей.
На сцені чепурно прибрана кімната.
Все завмерло, вслухаючись в інтимну розмову закоханої пари.
– Так-так, брат, горни…
– На ліжко коти її…
– Ш-ш… позакладає вам…
І знову очи прошпилюють сцену.
Врешті буйний дощ оплесків закінчив дію.
Гамір. Суперечки.
– Ну й Самойло, так Самойло!..
– А Крученецька!.. прямо тобі апікіс.
– Куди вона, – перечить Параска, – їй зовсім не підходить ця роля. Тут треба сільську дівчину, а вона така цепка…
– Говори!..
Поруч стояв Макула. Йому не подобалась ані постановка, ані гра самого вчителя, та він ні одним рухом не виявляв свого невдоволення. Навпаки, він пішов за лаштунки, давав поради й розпорядження, як досвідчений театрал.
Отже, в другій дії, в момент драматичного напруження, несподівано загорнулась завіса.
Публіка невдоволено замукала, а по сцені вихром шугав Сергій:
– Сволочі! Хто сказав завісу?
– Макула.
– Де він? Рило розтовчу. Підіймай!
Знову йде гра, і публіка забула про перерву.
Актори щасливо дотягли п’єсу до кінця. Схвилювалася повідь й зашуміла в двері, немов у лотоки.
Раптом голос:
– Ніхто не прись. У Левка Ковалишиного пропали гроші й документи. Ми повинні обшукати…
Біля дверей стояв з револьвером агент чека – Грабар.
Повідь заходила коловоротом. Напруження зростало:
– Хто вкрав, а ми повинні страждати?!
– Він же роздягавсь за сценою, може де впали.
– Або актори вкрали.
– І то правда… Артистів обшукайте…
– Артистів! Артистів!..
Грабар з Левком рушили за сцену.
Артисти рачкували на сцені й під сценою.
Сергій зблід, як Грабар підійшов до Ольги Миколаївни. Вона, посміхаючись, підняла руки. Левко облапав і підійшов до другої. Грошей не знайшли.
Коли проходив Сергій з Ольгою Миколаївною, різонув вигук:
– Ну й артисти! Прокралися. Ха-ха-ха!
Ольга Миколаївна вже була забула про виставу, як надвечір до неї ввійшла незнайома жінка.
– Оце я мати того Левка, що гроші пропали. Бачите, я ходила до Гапки, до ворожки, що то в нас на кутку… То вже така, така!.. До неї й з Забіли, до неї й з Моргунів… півсвіта до неї сходиться. Вона мені ото кинула на карти, та й каже: «Гроші твого сина забрала русява женщина, що на схід сонця, а живе вона в казьонному домі…»
Ольга Миколаївна лагідно перебила:
– Чи не думаєте ви часом, що я ваші гроші забрала?
– Та ні… я б зроду не подумала, але ж карти…
– Повірте краще мені на слово, аніж Гапці на карти. Не брала я ваших грошей.
Жінка ображено замовкла. Раптом вона нестримано зарепетувала:
– Та що ви мені, баришня, забиваєте баки? Гапка як сказала? Русява женщина, на схід сонця, в казьонному домі. Та й хлопці добре бачили, голубонько, як ти в тому триятері терлась коло його штанів. Ти думаєш, я з тобою тут буду довго воловодитись? Та я тебе, лярвуго, зараз на призвичайку! Голодранці! Вчителі нещасні! З рук видерли б, не то з кишені…