Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
«Шаблею, шаблею бистрою, співучою…»
Шаблею, шаблею бистрою, співучою,
вітряною крицею, вигнутим крилом —
снилося: під Мірчею, під камінною кручею
осінь продзвеніла над моїм чолом.
І дивлюсь я місяцем гірко, затуманено
із-за хмари срібної, в журному жару.
І ніхто не відає, що мене поранено,
що блакитним місяцем вранці догорю.
Що голублю пальцями кудрі осокорові,
іскрою журливою сріблюся в вікні,
що хилюся зраджено головою к борові,
голубою скронею к рідній стороні.
«Ясногородка. Хвища у полі…»
Ясногородка. Хвища у полі.
З Києва б’ють сніги.
На вітрі-вітрі, в срібній віхолі
я подивлюсь навкруги.
В’ються і в’ються срібні пороші
в полі, де тільки я.
Де твої соші, світлі, хороші,
ніжна країно моя?
Все, що від тебе.
Все, що від волі.
Що не лягло в береги.
Ясногородка. Поле в віхолі.
З Києва б’ють сніги.
«Чарки не торкані. І вже немає дня…»
Чарки не торкані. І вже немає дня.
Надходить вечір, сумом оповитий.
Іде далекий гість, і вість його трудна,
і хилить гриву кінь його підбитий.
Киреї скинемо. Не буде більше чти
ні корчмі степовій, ні славним дітям Трої.
Підбитий, мовчазний – з-під Мірчи, де брати,
дійшов славетний час. Розійдемось, герої…
Розійдемось в степах. Хай затягають дні
рубцями борозен шляхи розбиті волі.
Не буде більше чти ні шаблі, ні струні,
ні учті січовій у Насті Горової…
Блакитний[19] пейзаж
Де хмара* пролляла блакитну акварель,
криничка сріблиться. Пішла рости щириця*.
Всміхається в траві ромашка білолиця.
На повний виднокруг підноситься орел*.
І янгол* радости благословляє їх —
простерті на ліси і на Чернігів крила…
І голос гайовий*, і заболотний* сміх —
усе, усе за те, щоб нива золотіла.
І серце тішиться, й розходиться брова*.
Походжує в садку тютюнник* гордовитий:
пора б пасинкувать… й долонею, як діти,
квітчасті голови до серця пригріва.
Шумить зелений* дуб – умитий, просвітлілий.
І сокір голубий ще й не притих від сліз.
І світиться крізь них і крізь далекий ліс
малюнок Києва – блакитно-білий, білий.
Ліра
…І приніс до Золотої Брами
не меча, а вбогу ліру син.
Й пригорнув, обвіяну вітрами,
голосну і ніжну, до колін.
І в пилу, де куряться руїни,
у підніжжі, де росте трава,
проллялася мрія України
в чарівні зворушливі слова…
І стоять нащадки одинокі…
Золотіють хмари і дахи —
ворітьми підносяться високі
на чиїсь на радісні шляхи…
«Зелений гай з Чернечої гори…»
Зелений гай з Чернечої гори
тераси перебіг і обірвавсь на кручі.
Отак і ми… Проз світлі явори
безумно квапимось в обриви неминучі.
Шуміти б яворам. Дивитись на Дніпро,
з гори б високої журитись, зеленіти…
Ну, що з того, що світла сонця кров
через якісь віки проллється нам на плити?
Ні радо задрижать. Ні блиснути слізьми.
Ні світло прозвучать. Ні гірко защеміти…
Спадає світлий лист на землю.
Так і ми: з-під світлих височин – під яворові віти.
вернуться
19
Тут і далі у вірш вмонтовано імена українських отаманів з періоду Першої московсько-української війни: Кость Блакитний, Пилип Хмара, Яків Щириця, Орел (Яків Гальчевський), Євген Ангел, Гайовий (Іван Грисюк), Семен Заболотний, Михайло Брова, Юрко Тютюнник, Зелений (Данило Терпило).
Перейти на страницу: