Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 319 320 321 322 323 324 325 326 327 ... 406
Перейти на страницу:

«Шаблею, шаблею бистрою, співучою…»

Шаблею, шаблею бистрою, співучою, вітряною крицею, вигнутим крилом — снилося: під Мірчею, під камінною кручею осінь продзвеніла над моїм чолом.
І дивлюсь я місяцем гірко, затуманено із-за хмари срібної, в журному жару. І ніхто не відає, що мене поранено, що блакитним місяцем вранці догорю.
Що голублю пальцями кудрі осокорові, іскрою журливою сріблюся в вікні, що хилюся зраджено головою к борові, голубою скронею к рідній стороні.

«Ясногородка. Хвища у полі…»

Ясногородка. Хвища у полі. З Києва б’ють сніги. На вітрі-вітрі, в срібній віхолі я подивлюсь навкруги.
В’ються і в’ються срібні пороші в полі, де тільки я. Де твої соші, світлі, хороші, ніжна країно моя?
Все, що від тебе. Все, що від волі. Що не лягло в береги. Ясногородка. Поле в віхолі. З Києва б’ють сніги.

«Чарки не торкані. І вже немає дня…»

Чарки не торкані. І вже немає дня. Надходить вечір, сумом оповитий. Іде далекий гість, і вість його трудна, і хилить гриву кінь його підбитий.
Киреї скинемо. Не буде більше чти ні корчмі степовій, ні славним дітям Трої. Підбитий, мовчазний – з-під Мірчи, де брати, дійшов славетний час. Розійдемось, герої…
Розійдемось в степах. Хай затягають дні рубцями борозен шляхи розбиті волі. Не буде більше чти ні шаблі, ні струні, ні учті січовій у Насті Горової…

Блакитний[19] пейзаж

Де хмара* пролляла блакитну акварель, криничка сріблиться. Пішла рости щириця*. Всміхається в траві ромашка білолиця. На повний виднокруг підноситься орел*. І янгол* радости благословляє їх — простерті на ліси і на Чернігів крила… І голос гайовий*, і заболотний* сміх — усе, усе за те, щоб нива золотіла. І серце тішиться, й розходиться брова*. Походжує в садку тютюнник* гордовитий: пора б пасинкувать… й долонею, як діти, квітчасті голови до серця пригріва. Шумить зелений* дуб – умитий, просвітлілий. І сокір голубий ще й не притих від сліз. І світиться крізь них і крізь далекий ліс малюнок Києва – блакитно-білий, білий.

Ліра

…І приніс до Золотої Брами не меча, а вбогу ліру син. Й пригорнув, обвіяну вітрами, голосну і ніжну, до колін.
І в пилу, де куряться руїни, у підніжжі, де росте трава, проллялася мрія України в чарівні зворушливі слова…
І стоять нащадки одинокі… Золотіють хмари і дахи — ворітьми підносяться високі на чиїсь на радісні шляхи…

«Зелений гай з Чернечої гори…»

Зелений гай з Чернечої гори тераси перебіг і обірвавсь на кручі. Отак і ми… Проз світлі явори безумно квапимось в обриви неминучі.
Шуміти б яворам. Дивитись на Дніпро, з гори б високої журитись, зеленіти… Ну, що з того, що світла сонця кров через якісь віки проллється нам на плити?
Ні радо задрижать. Ні блиснути слізьми. Ні світло прозвучать. Ні гірко защеміти… Спадає світлий лист на землю. Так і ми: з-під світлих височин – під яворові віти.
вернуться

19

Тут і далі у вірш вмонтовано імена українських отаманів з періоду Першої московсько-української війни: Кость Блакитний, Пилип Хмара, Яків Щириця, Орел (Яків Гальчевський), Євген Ангел, Гайовий (Іван Грисюк), Семен Заболотний, Михайло Брова, Юрко Тютюнник, Зелений (Данило Терпило).

1 ... 319 320 321 322 323 324 325 326 327 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)