Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 320 321 322 323 324 325 326 327 328 ... 406
Перейти на страницу:

«Свідомість втрати не гніте…»

Свідомість втрати не гніте і не хвилюють ранні хиби. Життя – мов поле золоте: уже чорніють перші скиби.
І серце вже не в тім вогні, вже не таке ясне і чуле… В вечірню сутінь у вікні навчусь я згадувать минуле.
Чуття невичерпаний скарб вже не такий проте багатий: спокійних ліній, тихих фарб я став задумливо шукати.
І пестить байдуже рука колосся степу, саду грона, як певність сумно виника: не повернутися з полону.

«Широку китайку розметано кроками…»

Широку китайку розметано кроками, закинуто десь у степах булаву. Дивлюся в долину очима високими на крила дахів, на шляхів куряву.
І куряться далі, і думи здоріжені, козачій дорозі немає кінця. Не видно Вкраїни, і ходить по Ніжині янівський панок у картатих штанцях.
Не чути у дзвоні могутнього Києва — дзвенять і хихочуть чиїсь бубенці… Летить кудись трійка надхненна Батиєва — лиш пил золотий на чотири кінці…

«Меди, що ми пили, і губи, що любили…»

Меди, що ми пили, і губи, що любили, і золоті сади, де слалися столи, одграли, одцвіли… В сади одзолотілі задумливі шляхи чужинців привели.
І дивиться село обличчям білим-білим кудись, де тліє день і настає імла… Покинуте гніздо – над тим острішком милим, де вечір прилітав на райдузі крила.
І дивиться село з-під білої хустини на срібний слід полозь, що завезли життя. О тіні гордих чол, що збуджували стіни! Куди ти проллялась, о чашо золота?

«О полку, полку! Гори брані…»

О полку, полку! Гори брані у тумані моїх очей. У перевитій кров’ю рані ще б’є крило і меч рече.
Доволі світлих сліз Горині у срібній чаші сліз моїх. Коли ж задумливій Волині настане іскритися сміх?
Синіє в вічність цвіт билини. О беззахисно голубий! Ще зберігають світлі глини блакить очей і сонце вій.
Ще кожна п’ядь дзвенить на грані і кожен крок – по струнах ран. О полку, полку! Поле брані ще перемиє світла рань.

«На щастя сакви приторочені…»

«… і пам’ять ніжних на землі».

В. Блакитний
На щастя сакви приторочені, на славу вигнуті луки — це нас на сідла позолочені колись підносили віки.
І бистрі коні, сріблом ковані, і повні стріл сагайдаки… Це ми – комонні і шиковані у Святославові полки.
І килими, й зелене клечання, і через сідла – красна дань: і полонена Половеччина, і золота Тмутаракань…
…Бредем в колошах десь по Ніжині. Боїмся вітру і води — і не комонні, і заніжені, і без оружної ходи.
По нас ні дзвону, ні віхолиці, і не співає турів ріг. Ми розбрелися по околиці — полки, що збилися з доріг.

«Степи безводні. Безрибні ріки…»

Степи безводні. Безрибні ріки. Гаї порожні. Безлюдні села. Зросли у серці тривожні крики… Мій дім – руїна. Мій край – пустеля… І серце гине в жалях холодних. В глибинах смутку. В безоднях втрати. Стоїть над світом в думках-безоднях в свитині драній старенька мати. Старого шляху сумна обнова… І вітер кришить знайому хустку… Хоч крихту правди, хоч відгук слова у цю країну, в країну-пустку!
1 ... 320 321 322 323 324 325 326 327 328 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)