Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Як наслідок, дітей стало народжуватися дедалі менше. У період між 1960 та 1996 роками рівень народжуваності серед іспанських жінок упав на майже 60%; в Італії, Західній Німеччині та Нідерландах — приблизно так само. Через декілька років реформ 1970-х у Західній Європі не лишилося жодної країни, окрім Ірландії, де рівень народжуваності був достатнім, щоб замінити попереднє покоління. У Британії річні темпи народжуваності за три десятиліття, починаючи з 1960 року, скоротилися від 2,71 дитини на одну жінку до 1,84; у Франції — від 2,73 до 1,73. Заміжні жінки дедалі частіше народжували тільки одну дитину або не народжували взагалі, і якби не народження поза шлюбом, цифри були б ще нижчі: до кінця 1980-х років поза шлюбом в Австрії щорічно народжувалося 24% всіх дітей, у Великій Британії — 28%, у Франції — 29%, у Швеції — 52%.
З уповільненням економіки та зростанням емансипації жінок змінювалася і європейська демографія, і для держави добробуту в подальші роки це не провіщало нічого доброго. Однак суспільні зміни, здійснені жіночими рухами, не відобразилися в політиці. Не з’явилося жодної «жіночої партії», здатної відтягнути на себе голоси та привести своїх представників до влади. У національних парламентах й урядах жінки залишалися меншістю.
Лівиця виявилася загалом більш відкритою до обрання жінок, ніж правиця (але не всюди — і в Бельгії, і у Франції правоцентричні християнські партії впродовж багатьох років частіше, ніж їхні конкуренти-соціалісти, висували жінок на безпечних округах), але найбільш точним критерієм для передбачення перспектив жінок у публічному житті була не ідеологія, а географія. Між 1975 та 1990 роками кількість жінок у фінському парламенті зросла від 23 до 39%; у Швеції — від 21 до 38%; у Норвегії — від 16 до 36%; а у Данії — від 16 до 33%. Південніше, у парламентах Італії та Португалії, в 1990 році жінкою був кожен дванадцятий депутат парламенту. У Палаті громад Великої Британії жінки становили тільки 7%, а у французькій Національній асамблеї — лише 6%.
Борці за навколишнє середовище, як чоловіки, так і жінки, значно успішніше перекладали свої прагнення мовою виборчої політики. У певному розумінні «енвайронменталізм» (неологізм, який виник у 1930-ті) був справді новим початком — колективним вираженням страхів середнього класу щодо атомних електростанцій і вибуху урбанізації, розбудови доріг і забруднення. Але європейський рух за довкілля ніколи б не став таким успішним, якби був тільки додатком до шістдесятих, а його представниками були заможні луддити[359], які вбиралися у зношений одяг з натуральних тканин і збиралися на демонстрації по вихідних, маневруючи між своїми прагненнями та інтересами. Туга за більш «природним» світом і пошук особистої політики «справжності» мали глибоке коріння з обох боків ідеологічного поділу, яке можна було відстежити ще до романтиків та їхнього жаху перед спустошеннями, притаманними ранньому індустріалізму. До початку ХХ століття прихильники і політичної лівиці, і політичної правиці мали свої власні клуби велосипедистів, вегетаріанські ресторани, гуртки любителів природи, на кшталт Wandervogel[360], та піших прогулянок, пов’язані з мріями чи то соціалістів, чи то націоналістів про емансипацію і повернення до давніх часів.
Німецька ностальгія за питомо німецькими пейзажами, за горами й річками Гарцу та Фальцу, за Батьківщиною; французька націоналістична мрія про селянську ідилію в la France profonde («глибинній Франції»), якої не торкнулися міста і космополітизм; омріяна англійська давня і прийдешня пасторальна гармонія, втрачений Єрусалим Блейка[361] — усі ці національні туги мали більше спільного, ніж визнавав будь-хто з тих, хто їх сповідував. І хоча лівиця впродовж багатьох десятиліть захоплено спостерігала, як комунізм змагався із Заходом у «виробництві», у 1970-х роках голоси з обох політичних таборів почали висловлювати певні занепокоєння щодо спільних втрат, які спричиняли прогрес, продуктивність і «модерність»[362].
Таким чином, сучасна екологічна революція була подвійним благом: вона позначала розрив із бездушними панацеями нещодавнього минулого і водночас сягала корінням у глибше минуле, якого вже не пам’ятали, але від якого віяло прадавньою надією. Рух за довкілля (як і за мир) часто збурював підйом націоналізму — або регіоналізму, — але з людським обличчям. Організація Alternativen, яка діяла в Західному Берліні, або австрійські протестувальники проти атомної енергетики, які в 1978 році виграли референдум, що забороняв уряду увести в експлуатацію атомну електростанцію у Цвентендорфі, ніколи б не назвали себе націоналістами чи навіть патріотами. Але їхня лють щодо забруднення насамперед локального навколишнього середовища (і відносна байдужість щодо аналогічного плюндрування, яке відбувалося деінде) свідчить про зворотне. Підхід «моя хата скраю», властивий зародковому зеленому рухові, споріднював його із попередниками.
359
Луддитами називали робітників текстильних мануфактур, які стихійно виступили проти запровадження машин у виробництво на початку ХІХ століття. Згодом так стали називати всіх, хто протистояв автоматизації та впровадженню нових технологій. — Прим. пер.
360
«Перелітний птах» (з нім.); освітні та туристичні осередки з організації відпочинку на природі та піших мандрівок. З’явилися ще в 1896 році в Німеччині й існують досі. — Прим. пер.
361
Єрусалим, Новий Єрусалим (англ. «And did those feet in ancient time…») — вірш Вільяма Блейка, написаний під впливом легенди про відвідини Англії Ісусом Христом. Це одна з найпопулярніших патріотичних пісень Великої Британії, що увійшла до передмови епічної поеми «Мільтон» 1804 року. — Прим. пер.
362
До 1980 року Радянський Союз викидав в атмосферу майже стільки ж вуглекислого газу, як і Сполучені Штати; ця статистика для його прихильників ще донедавна була радше приводом для гордості, аніж сорому.