Аналітична історія України

Щодо «ніяких переслідувань і звинувачень», то це, як у нас кажуть, цілком відносится до того класичного, даруйте: «зарікалася свиня гівно їсти»; більшовики, та щоб не переслідували!… Але, прокоментуємо дещо, аби все стало на свої місця. Політика українізації, про яку тут ідеться, – була дозволена та стимульована Москвою, і цього досить. А там, як відомо, всі триста років (а може – ще й з 1169) – люто ненавиділи все українське. Та, пригадайте ще собі попередні та наступні роки шаленої русифікаці; то, як же накажете розуміти оту «українізацію»? Які вигоди міг мати від неї наш спільний та улюблений «старшій брат»? – який без користі для себе й не кихне. Пояснюємо – то була одна Велика Провокація, задумана, скоріше всього провокатором із провокаторів, – «вєлікім Сталіним». Бо, до цієї політики (а, як могло бути інакше?) приєдналися всі національно свідомі люди країни, та тим невимушено й відмінно засвітили себе в очах «орґанов», а тому тоді, 1930 та пізніше, – їх залишалося тільки акуратно зібрати та розстріляти. Як воно й сталося. Що то була чиста провокація й нічого більше, тоді зметикувала принаймні одна, близька до цього заходу людина, нарком освіти М. Скрипник. Який, зрозумівши нарешті, до чого був причетний, – відібрав собі життя, але це вже нікого врятувати не могло.

Версії, що це була геніальна робота його, Великого Провокатора, – якось не зустрічав, хоча це й здається цілком очевидним радше, банальним. На цю блешню, як бачимо, попався й досвідчений учений, М. Грушевський, а тим штучно підкоротив собі життя; думати, думати треба, панове…

Професор Грушевський з охотою поринув знову до наукової діяльності, читав лекції, займався дослідженнями, збирав біля себе талановиту молодь. Більшовики йому до пори сприяли, а 1929 «далі» навіть академіка, але в учених колах він не дуже прижився. Зокрема не любив його за політичну флюґерність твердий та послідовний націоналіст Сергій Єфремов, який був у керівництві Всеукраїнської Академiї Наук (ВУАН). А більшовики, зі свого боку, планували М. Грушевського на президента ВУАН, коли у вигаданому процесі над неіснуючою СВУ (Спілка визволення України), – знищать С.Єфремова, разом із доброю частиною старої української інтеліґенції. Та не втрималися (як же можна, от вам i охоронний лист!) від того, щоб покінчивши з СВУ – 1931 заарештувати й М. Грушевського. Бо, він же там колись очолював УЦР, та хоч нічого й не вшкурав, але – нема на світі когось більш мстивого ніж московський більшовик. Було заплановано черговий сенсаційний процес УНЦ (Украінского національного цєнтра). Очікувалося, що саме Грушевський дасть «трєбуємиє показанія», тобто, оговорить кого треба: кого накажуть.