Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 316 317 318 319 320 321 322 323 324 ... 548
Перейти на страницу:

За основу історичної схеми М. Грушевський обрав самостійний розвиток українського народу. Він заперечив наявність «общерусской» історії, як і «общерусской» чи давньоруської народності, засвідчивши, що Київська держава – справа генія українського етносу, появу якого учений позначив IV ст. н. е. Так само він відкинув будь–які претензії російської історіографії на давньоруську історію, вказавши, що російська історія має шукати власне коріння у Володимирському та Московському князівствах.

(В. Верстюк, Т. Осташко, Діячі Української Центральної Ради, Київ, 1998, с. 22)

Викладено стисло та точно, але – дозволимо собі дещо продовжити. М. Грушевський чудово ствердив факт, та не зробив з нього, можливо, подальших висновків. Що й відбилося в кінці на його власній концепції національно–культурної автономії.

А висновки тут – дуже й дуже прості. Як Росія має починатись з Володимирського та Московського князівств, з яких Володимирське було колонією Києва, а Московське – вже його колонією, – то треба робити й завершальний крок. Ствердити, що як колишні колонії Києва остаточно звільнилися від нього внаслідок війни 1169, то й наступні претензії Росії на Україну є не більш обґрунтовані, аніж були би претензії США чи Нової Зеландії на Великобританію; або Сенегалу – на Францію.

Отже, й виникає питання, як усе це є в принципі давно відоме, то чому ж повз цього проходили і продовжують проходити українські історики; від Грушевського, який не міг цього не розуміти, – та по наш час? – інерція мислення, чи може щось гірше?

Може тому, що це є несумісне з якимись там автономіями?

На виправдання такого, чи то невігластва, чи то національної сліпоти, було складено спеціальну психологічну мотивацію, виправдання, про яке до – волі відверто пише Валентин Мороз. Вважаючи, таку мотивацію за абсолютно хибну. Мотивація – не надто складна. Це те саме, класично російське, негідне українців, як би воно: «І нєвінность соблюсті, і капітал пріобрєсті». Тобто, не дратувати росіян вимогами повної незалежності, а там потихеньку щось і собі вибороти.

Завчасний та повний психологічний прорахунок тут полягав на тому, про що вже писалося вище, – на повній різниці підходів, ставлень. Бо для середнього росіянина, після трьох століть окупації, все що є українське, ще полишилося ним, – є невимовно дратівливе, не до сприйняття. Отже, він однаково не захоче чути, що про незалежність, що про якусь там «автономію». Для нього є однаково неприйнятне все, що може послабити підґеноцидний статус України – безправної російської колонії. Пригадайте, не треба далеко ходити, вислів нашого видатного історика Ярослава Дашкевича:

Правду кажучи, я не зустрів навіть найдемократичнішого росіянина, близької мені людини, яка б серйозно думала й визнавала, що Україна має бути незалежною державою. Може, це усвідомлювати гірко, але це, на жаль, правда.

Автор – теж не зустрічав, та й від людей про таких не чув. От тільки – до чого тут оте – «на жаль»? Колонізатор та грабіжник – полишається колонізатором та грабіжником, та жаль з цього приводу, – почуття абсолютно недоречне.

Українець терпить над собою москаля, але не полюбляє поляка, а поляк – розумніший від нього, тому завжди живе краще. Так от, і вчіться ж у нього, у поляка. Це він вигадав оте несмертельне гасло: «За волю, нашу і вашу!», але подумаємо – до кого він за цей час із ним звертався? Добре відомо, – до кого завгодно: американців, кубинців тощо. Але ж – тільки не до росіян; ніколи, навіть у тому 1917. Може виникнути слушне запитання, а – чому? – відповідь проста. Тому що підданому імперії не потрібно жодної там волі, крім однiєї–єдиної, – «волі» гнітити інших. А такий партнером у визволенні нікому бути не може; якраз навпаки. Навіть у тій куцій та зачуханій «автономії». Бо, ще раз – з аґресором жодного співжиття бути не може, його треба тільки бити, аби хоч не нахабнів; тоді, може, й відстане нарешті. Чим і керувалися, загалом, наші предки докиївської епохи.

А, як покепкувати, то можна ствердити що в простому народному гаслі революційних часів: «Бий «красних» поки не побіліють, бий «бєлих» поки не почервоніють!» – було більше історичного та державницького сенсу, ніж у всіх Універсалах УЦР разом.

1 ... 316 317 318 319 320 321 322 323 324 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)