Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Знов приклад. На стор. 16 Загул цитує, а на стор. 36 повторює два рядки з моєї нібито програмової поезії:
Після цього — дужки, і в дужках: «Цитату беру з вірша, що друкується зараз у гумористичному декламаторі в видавництві «Час». Хороша «програмова» поезія, що може знайти собі місце тільки серед гуморесок! Але спочатку — кілька слів до відома читачеві: в гумористичному декламаторі «Часу» моя поезія не друкується: т. Загул, здається, поспішився з інформацією. Написана ж моя поезія р. 1921 як жарт; для друку ніколи не призначалася, і елементарна чемність мусила б показати Загулові всю незручність його посилання. Адже ж йому, певно, не сподобалось би, коли б ми почали публікувати, не питаючи згоди, його слов’янські поезії або розкривати деякі з його псевдонімів. Нарешті, і це не біда. Але для чого т. Загул, цитуючи, перекручує мою думку, подаючи її у зміненому контексті? От цей сонет: «Нова українська поезія».
Отже, в моєму вірші Леконт де Ліль та Ередія (д’Ередія у мене немає), як бачить тепер читач, не дорога, а провідники, рецепт на малоросійську сентиментальність.
Ще приклад, щоб остаточно відчути тон брошури; Д. Загул на стор. 10—11 пише: «Неокласика має в Києві своїх герольдів, що люблять сплітати їй лаврові вінки та величати їх на всі заставки, як єдиних справжніх українських ліриків… Це вони заклали в Києві неокласичне видавництво, вони влаштовують «в залах Академії «вечірки неокласичної літератури», вони пишуть на твори неокласиків «восторженные» рецензії, вони утворюють ту читацьку базу, що на ній ґрунтується літературна течія, що будує свою творчість на ґрунті чистого класицизму». Трудно сказати більше злісної неправди протягом кількох рядків. Чи ж треба нагадувати, що на ґрунті «чистого класицизму» хотіли колись будуватися неокласики московські, які «в залах Академії» не виступали ніколи; що «герольди неокласиків» запрошують на вечірки і інші групи літературні, і вже, розуміється, ніхто з них не вихваляв цих поетів, як єдиних українських ліриків, та й ні одна з тих вечірок не звалася «вечіркою неокласичної літератури». Ця дріб’язкова причіпливість і злоба, цей тон образи і роздразнення так і віє від брошури Дмитра Загула, наводячи на пам’ять Коцюбинського в «Intermezzo»: «Повідчиняти б вікна, провітрити оселю… Хай увійдуть у хату чистота і спокій».
Наша стаття наблизилася до краю.
Виринає питання, що ж дали нам обидві брошури, про які з таким притиском і увагою говорила київська оповістка?
Гадаємо, навіть побіжного їх розгляду було досить, щоби визначити питому вагу наукових методів одного автора і теоретичне підготування другого. Не розминаючись з правдою, можна сказати, що ні «Апокаліпсис», ні «Літературщина» не належать до найсильніших чи найпочесніших сторінок літературної полеміки 1925—1926 рр. І хоч якою «азбучною» здається декому і може здаватися наша сьогорічна суперечка, але і вона потребує зброї соліднішої і гострішої.
1926
Перед судом методолога{152}
В ч. 4-му «Життя й революції», в «Мистецькій трибуні» т. Степан Гаєвський умістив три замітки на літературно-методологічні теми. Замітки не так солідні, як невдоволені, — якась «жалобная книга» на київську, журнальну переважно, критику. Т. Гаєвський оглядає літературну продукцію минулого сезону і все, що бачить перед собою, уважає за мізерію: ніщо йому не до душі, ніщо не до вподоби. Не подобається йому М. Зеров з його оглядом літературного року 1925 («одірваність від життя!») та обороною ренесансової позиції Хвильового; але нема у нього ласки і до «супротивників Зерова», за якими він теж (щоправда, досить глухо) визнає «багато хиб». Дістається від нього і т. Ф. Якубовському і т. Євг. Перліну; першому за компліменти Копиленкові та за недодуманий до краю «Ключ сюжета» Асєєва, другому — за нез’ясовані причини літературного успіху доволі посереднього російського письменника Пантелеймона Романова. Навіть свого університетського учителя не поберіг т. Гаєвський, обрушившись на статтю не названого на ім’я академіка про Шевченка та Некрасова… «Всем сестрам по серьгам», як каже відома російська примовка.