Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Уперше я це чітко зрозуміла в університеті, коли підписалася на предмет «Вступ до сценарної майстерності». Обожнювала викладачку-хіпі, Карен. Вона мала густе світле волосся з блискучими вставками і красиву усмішку зі щербинкою. То заради неї придумали термін «мати-земля», в найліпшому сенсі слова. Під час нашого першого заняття вона сиділа на підлозі зі схрещеними ногами і запросила нас усіх приєднатися й сісти в «коло довіри». Карен пояснила: «Так ми можемо говорити про те, що нам болить, і з чим боремося під час роботи над сценарієм». Від когось іншого така репліка прозвучала б як банальщина, але з її вуст сприймалася як чиста магія, бо була вимовлена щиро. Їй справді вдалося створити середовище, безпечне для творчих експериментів.

Якось посеред семестру Карен гукнула мене, заглянула в очі, поклала руку на плече і промовила до моєї душі: «Ти маєш голос, дівчинко. Природний талант. Мусиш розвивати його». Від її компліменту шкірою пробігли сироти. Я могла тільки слухати. Карен припускалася фатальної помилки, висловлюючи захоплення моєю роботою в класі, бо я не могла ані прийняти його, ані присвоїти. Ага, ага, ага, — думала я. Той факт, що вона вважала мене талановитою, тільки підтверджував: Карен і гадки не має, про що каже. Замість прийняти її доброту і працювати далі, я вирішила, що марную час на початковому рівні і маю перейти на якнайскладніший — ПРОСТО ЗАРАЗ. У такий спосіб у разі успішно складеного іспиту довела б УСІМ (включно з Карен), що я таки достойний письменник. Я потребувала бути на найвищому рівні і з золотою медаллю, ВЖЕ. Коли ти зростаєш на фундаменті, що будь-якої миті може вислизнути з-під ніг, то стаєш залежним від поспіху досягти цілі, поки не пізно. Тож я відхилила м’яку, дбайливу і надійну підтримку Карен і перескочила у групу найвищого рівня.