Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Вирішила сходити до темплю на моїй вулиці, бо то було недалечко, до того ж ця синагога мала репутацію ліберальної та інклюзивної, ще й ребе там була жінка, яка виступала на конференції TED[18]. Мене, людину, що постійно перебуває у пошуку, приваблювала нагода навчитися чогось нового. Я прийшла на службу в Йом Кіпур (юдейський День Спокути). Це, мабуть, найдепресивніше свято. Усіх часів і народів. Цілісінький день не можна нічого їсти, тільки роздумувати про все, що ви вчинили неправильно минулого року. Простіше не буває. Потім я побивалася, що обрала саме це свято, щоб «підсісти» на релігію. Чому було не обрати Рош га-Шана, єврейський Новий рік? На Рош га-Шана співають пісень про яблука, квашені у меду (що символізує солодкий новий рік), а потім їдять оті-таки яблука в меду! Наголошую, на Йом Кіпур не їдять узагалі!

Я прибула до синагоги у звичному для мене похоронному одязі, цілком готова горювати і, ймовірно, вмирати від нудьги. Відразу розгубилася, бо побачила, що всі довкола мене були вбрані в біле і видавалися.... щасливими? Стояла на паркувальному майданчику, оточена білим одягом, і почувалася не у своїй тарілці. Звернулася до жінки, що стояла поруч у черзі, запитала, що ж відбувається. «Ви про біле? Думаю, білий колір означає духовну чистоту та відновлення, — відповіла вона, споглядаючи мене, чорну-чорнісіньку.— Мені подобається, бо білий — це не так депресивно, як чорний».

Присоромлена, увійшла до темплю й узяла молитовник. Він був інакший, ніж ті, що я пам’ятала з дитинства. На палітурці кобальтово-синього кольору великими жирними чорними літерами написано: «Путівник, мапа по Найбільших Святах». Гортаючи буклет, я збагнула, що це не просто молитовник; це ключ до розуміння молитовника, справжня мапа молитов та різноманітних ритуалів. Через максимально ясну та добре промальовану графіку, брошура інформувала, як протягом десятьох Святих Днів (їх десять?! Я думала, тільки два!) можна змінити свій життєвий шлях. Кожна частина була частиною більшого плану, що чітко пояснював, про що йдеться. Я звикла до молитовників, які просто не могла осягнути, і які жодним чином мене не зачіпали. А тут прочитала, що «Святі Дні» — це великий общинний копняк: нагадування приділити час роздумам про те, ким ми стали і ким могли стати». Чорт. Це богослужіння мене затягувало.