Маркус і Діана. Світло Сіріуса

— Ну й гаразд, — сказав Маркус. — Тоді ми спокійно обговоримо меню з метрдотелем.

— А чого ж, можна й так, — промимрив гардеробник.

Аж тут із туалету вийшли дівчата. Від них дуже пахло парфумами. Сіґмунд підвівся, а Маркус кивнув гардеробникові головою.

— Маркус, — сказав він. — Так мене звати.

Збившися на якусь мить біля дверей в одну купу, Маркус і Сіґмунд пропустили дівчат уперед. Їх зустрів метрдотель. То був поважний добродій літнього віку в смугастих штанях і темному піджаку. Він був геть сивий, а зростом сягав майже два метри. Маркус злегка свиснув. Він не знав, що метрдотелі бувають настільки високі.

— Чи замовляло товариство столика? — спитав він.

Здавалося, ніби він не помічав, що перед ним стояли діти. Він ледь шепелявив, але голос у нього був глибокий, густий, таємничий.

— Атож, — відповів Сіґмунд. — Для Маркуса Сімонсена молодшого. На чотири особи.

Столика замовляв Сіґмунд, щоправда, він не зізнався Маркусові, що замовляв на Сімонсена молодшого. Маркус помітив на собі здивовані погляди дівчат. Метрдотель кивнув й пішов попереду до столика в глибині ресторану.

— Прошу, — сказав він. — Офіціант зараз надійде.

— Мене звати Маркус, — сказав Маркус. — Таке моє ім’я.

— Мене звати Дал, — сказав метрдотель та й зник, не сівши з ними до столу спокійно обговорювати меню.

Запала мовчанка. Еллен Кристина й Муна розглядали хлопців, особливо Маркуса, наче вони й досі не йняли віри своїм очам. Маркус помітив, що вони обидві підмалювалися. Власне кажучи, йому то видалося дещо по-ляльковому, але нічого не вдієш — він же теж трохи змінив свою зовнішність. Окрім того, він уже був не Маркус, а Маркус молодший, а Маркус молодший не мав нічого проти підмальованих дівуль. Він був у тому абсолютно впевнений. Молоденький і жвавий офіціант приніс меню.

— Ну от, хлопці, бачу, ви не самі, а з дамами, — сказав він.

— Мене звати Маркус, — відрекомендувався йому Маркус, але офіціант і вухом на те не повів.

— Чи будете перед вечерею щось пити? — спитав офіціант.

— Не відмовимося, — відповів Сіґмунд. — Що ви запропонуєте?

— У нас є шампанське, херес, віскі, кампарі, фарріс, напій «соло», кока-кола, лимонний напій, сік і вода.

Маркус на якусь мить завагався, чи не замовити йому шампанського, але Сіґмунд, розкумекавши, що офіціант просто спробував пожартувати, випередив його.

— Чотири коли. On the rocks.

— Yes, sir,[11] — відповів офіціант і швиденько відійшов.

— Що означає «on the rocks»? — спитала Еллен Кристина.

— З льодом, — відповів Сіґмунд.

Він сидів на лавці спиною до вікна поруч із Еллен Кристиною. Маркус не був певен, що то правильно. Щоправда, Сіґмунд був на півроку за нього старший, а Еллен Кристина була на чотири місяці старша за Муну. Коли молодша пара запрошувала старшу пару, то, звісно ж, старша пара повинна була сідати на лавці лицем до зали. Але ж фактично запрошував усіх Сіґмунд. Тож, мабуть, на лавці мала сидіти молодша пара. Усе це Маркус обмірковував, вивчаючи меню. Воно було велике, тож його самовпевненість потроху кудись зникала. Прекрасний початок одібрав усі сили, і тепер у нього перед очима замелькали закуски, гарячі страви та десерт.