Маркус і Діана. Світло Сіріуса

— То воловина по-бургундському. Цебто волове м’ясо, запечене в горнятку на французький штиб.

— Я це знаю, але звик казати саме так.

— Чому?

— Так простіше, — відповів Маркус і кашлянув.

Нараз у нього залоскотало в носі. Як же заведено чхати в ресторані? Якомога тихіше й відвернувши лице?

— Волові боурґуіґнони, — пробубнів офіціант, записуючи замовлення. — Постараюся запам’ятати. Що ви будете пити до їжі?

Маркус, ледве стримуючись, щоб не чхнути, безпорадно зиркнув на Сіґмунда. На щастя, той зрозумів його погляд і повівся як професійний завсідник ресторанів і надійний товариш.

— Сік до закуски, кока-кола до гарячої страви і лимонад до десерту.

— Якого року? — спитав офіціант.

— Ви, мабуть, жартівник, — сказав Сіґмунд.

Офіціант кивнув.

— Ви теж не в тім’я битий.

І тут уже Маркус чхнув. Його напівздушене «апчхи» влучило офіціантові в самісіньке обличчя. Очі засльозилися, а в носі не переставало свербіти. Мимохіть витерши кілька крапель зі щоки, офіціант швиденько відійшов, — і якраз вчасно, щоб не почути, як хлопець тоненьким голосом шепнув:

— Мене звати Маркус.

Після вдалого старту неодмінно мала бути якась маленька невдача. Маркусове «апчхи» виявилося великою невдачею. Воно було з тих, що ніколи не минають. З Монсом бувало так само. Коли він заходжувався чхати, то не міг угамуватися щонайменше півгодини. Бувало, що вони чхали разом, а потім із того сміялися. Тепер ніхто не сміявся. Навпаки, і дівчата, й Сіґмунд вдавали, ніби нічого не помітили. Вони жваво обговорювали прочитані книги, побачені фільми, вчителів, які їм не подобалися, і тенісні змагання, в яких вони отримували перемогу. Одначе крадькома вони весь час поглядали на нього, очікуючи нового апчхикання. Щоразу, як він чхав, Муна мимохіть спиралася ліктями на стіл, так ніби їй хотілося щось сказати чи з цікавістю його послухати. Лише після чотирнадцятого апчхи напад припинився. Проділ уже не був такий рівний, а на червоному носовичку проступили зелені й жовті плями. Офіціант приніс сік та анчоуси. Невдача не закінчилася.

Анчоуси з вінегретом вважаються прекрасною закускою, ними полюбляють ласувати влітку на веранді, але мало хто з тринадцятилітніх віддає їм перевагу. Порція складається з анчоусів, дрібно покришеного яйця, цибулі, петрушки і прянощів. На смак вона солона, як ропа.

— Оце такі анчоуси з вінегретом? — спитала Еллен Кристина й недовірливо окинула оком свою тарілку.

— Атож, — відповів Маркус і хвацько запхнув шмат анчоуса в рот.

Анчоус був гладенький, слизький та ще й скидався на живу істоту. З якою радістю Маркус виплюнув би його геть! Одначе не виплюнув, а засмоктав у себе, як спагеті.

— Чудово! — зітхнув він, залпом випиваючи свій сік.