Маркус і Діана. Світло Сіріуса
- Автор: Гаґеруп Клаус
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-92-0
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Маркус і Діана. Світло Сіріуса». Краткое содержание книги:
Проте коли Маркус вдає із себе фана й пише листи відомим людям, то ніби перевтілюється. Тепер він не Маркус Сімонсен — він стара-престара осліпла бабуся, чи спортивна зірка, дискваліфікована за допінг, чи самотній мільйонер…
Ця книжка — перша в серії про непередбачуваного тринадцятирічного Маркуса — набула шаленого успіху у світі.
— Що? — перепитав офіціант, але Маркус провадив далі гучним монотонним голосом, наче демонстрував завчений напам’ять урок, а воно, власне, так і було.
— По-перше, я очікую чемного й аж ніяк не поблажливого ставлення. Найважливіше завдання метрдотеля та офіціанта полягає в тому, щоб дбати, аби відвідувачі почували себе в ресторані, як удома, а найбільша помилка, якої вони можуть припуститися, то це не зважати на відвідувачів або якось їх принижувати. Тямущий офіціант моментально розуміє, коли він потрібен біля столика, тобі навіть не доводиться махати йому рукою, проте він ніколи не докучає. Він не присікується з запитаннями, чи до вподоби тобі їжа, і не поправляє тебе, якщо ти ненароком назву французького вина вимовиш неправильно!
То було як в око вліплено. Дівчата нетямилися від німого захвату, Сіґмунд старанно щось нотував до свого блокнотика, а офіціант, витріщившись на Маркуса, весь час хапав ротом повітря, мов викинута на берег рибина. Сіґмунд сховав блокнотика в кишеню й усміхнувся офіціантові.
— А тепер, якщо ваша ласка, ми хотіли б отримати рахунок.
Офіціант кивнув й мовчки подався геть.
— Добряче йому перепало, — сказала Еллен Кристина.
Муна захоплено кивнула головою.
— Ну ж ти його й відшмагав! Зроду такого не чула!
— Я бозна-кому в зуби не дивитимуся, — сказав Маркус та й заходився налапувати носовичка, якого лишив у туалеті.
Офіціант повернувся уже з рахунком. Не мовивши й слова, він поклав його перед Маркусом і непомітно відійшов. Маркус глипнув на рахунок і посунув його до Сіґмунда. Там стояло рівно тисяча шістсот п’ятдесят крон. Сіґмунд поволі підвівся.
— Вибачте, — мовив він. — Нам треба на хвилинку відлучитися, — він зиркнув на Маркуса. — Причесатися.
— Я не думав, що тут така дорожнеча!
Сполоснувши обличчя, Сіґмунд почав утиратися одним із рушників, що рівненьким стосиком лежали біля умивальника.
— Скільки в тебе грошей?
Схвильований і розпашілий Маркус стояв поруч. Більшого жахіття не могло й статися. А він щойно накрив мокрим рядном офіціанта. Тепер навряд чи варто чекати з його боку якогось співчуття.
— Тисяча крон.
— Зателефонуй своєму батькові!
— Не можу. Він мене розірве, коли дізнається, що я протринькав заощаджені гроші на ресторан. Окрім того, мені здається, що й ти міг би щось докласти.
— У мене всього сто крон.
— Тоді телефонуй своєму батькові.
— Ні!
— Я сам зателефоную.
Маркус тяжко зітхнув. Він був певен, що Монс допоможе їм вибратися з халепи, але не знав, що він скаже потім. Та вже буде як буде. Напевно, то був єдиний вихід, а те, що Сіґмунд перебрав практичний бік справи на себе, його бодай трохи втішило. Вони повернулися до столика, де їх чекав офіціант.
— У нас виникла невеличка проблема, — сказав Сіґмунд.
Офіціант запитливо подивився на нього.
— На жаль, ми переплутали тисячну банкноту з сотневою.
Офіціант на диво пожвавився.
— Он воно що, — сказав він.
— Це означає, що в нас при собі усього тисяча сто крон.
Офіціант усміхнувся на весь рот.
— Я покличу метрдотеля.
Метрдотель не усміхався. Зріст у нього вже сягав не двох метрів, а чотирьох. Він був сивий, як голуб.
— Ви не можете заплатити? — повагом спитав він.
— Ми відлучимося в туалет, — в один голос проторохтіли дівчата й швиденько посхоплювалися зі своїх місць.
— Ну, авжеж, — мовив офіціант.
Він стояв одразу за метрдотелем і з усього того начебто потішався.
— Заплатити не проблема, — відповів Сіґмунд.
— Приємно чути, — сказав метрдотель.
— Мені також, — додав офіціант.
— Якщо ви дозволите нам скористатися телефоном, ми зателефонуємо панові Сімонсену старшому. Він приїде сюди й заплатить, і всі проблеми залагодяться.
Метрдотель дістав мобільника й подав його Сіґмундові. Маркус потупив очі, в нього було таке відчуття, ніби він перетворився на анчоуса.
— Алло? Пане Сімонсене, це Сіґмунд. Я сиджу тут разом із молодшим. Еге ж, із Маркусом. А тепер послухайте, пане Сімонсене. Ми сидимо в ресторані «Зірка». Що? Так, «Зірка» Що? Еге ж, ресторан називається «Зірка». Що? Ні, ми просто сидимо, ну, як би це вам сказати, бавимо час, але тут у нас виникла невеличка проблемка.
Кілька разів Монс перебивав Сіґмунда, аж поки врешті-решт таки витрусив із хлопця пояснення, що їм не вистачає шести сотень крон, щоб розплатитися.
— Усе гаразд, — сказав він метрдотелеві.