Маркус і Діана. Світло Сіріуса
- Автор: Гаґеруп Клаус
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-92-0
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Маркус і Діана. Світло Сіріуса». Краткое содержание книги:
Проте коли Маркус вдає із себе фана й пише листи відомим людям, то ніби перевтілюється. Тепер він не Маркус Сімонсен — він стара-престара осліпла бабуся, чи спортивна зірка, дискваліфікована за допінг, чи самотній мільйонер…
Ця книжка — перша в серії про непередбачуваного тринадцятирічного Маркуса — набула шаленого успіху у світі.
Маркус вийняв із нагрудної кишені носовичка й висякався.
— Навіщо ж бруднити такого гарного носовичка, — пошепки мовив Монс.
Маркус усміхнувся. Своєю природною усмішкою.
— Та нічого. Це ж усього-на-всього носовичок.
Монс у відповідь усміхнувся.
— Може, тобі чогось хочеться?
— Так. Мені хочеться суничного морозива.
— О Господи! Морозиво! Напевно, воно розтало!
— Дарма, — вдоволено сказав Маркус. — Суничний крем мені теж до вподоби.
Він лежав у ванні й сам для себе засвоював вивчене:
— Сядьте спокійно й разом із метрдотелем вивчіть меню. Тоді ви зможете детально обговорити вина, ціни, закуски тощо. В деяких місцях, мабуть, можна вибирати обід, сидячи в окремій кімнаті…
Маркус ковтнув слину. Невже їм доведеться сидіти в окремій кімнаті ресторану «Зірка»? Він сподівався, що не доведеться. Чогось думка про те, щоб сидіти в окремій кімнаті, лякала його дужче, ніж думка про те, що вони сидітимуть у приміщенні, де буде понад сотню відвідувачів. Приємного в тому, звичайно, мало, але сидіти в окремій кімнаті з Сіґмундом, Муною та Еллен Кристиною було набагато гірше. Йому здалося, ніби з нього зійшло сто потів, хоча його тіло, як сказав би Сіґмунд, було занурене у воду.
— Як їсти салат?
— Маркусе, ти там не втопився?
— Та ні, тату. Я просто лежу й розслабляюся.
Він пролежав у ванні півгодини, і вода вже почала холонути. Його то не переймало, бо тіло в нього було досить гаряче. Він без проблем пролежав би там і цілий день. Але проблеми в нього таки були.
— Салат їдять однією виделкою або виделкою й ножем, але навіть педантичним людям не годиться різати салат ножем.
У нього й на думці не було видавати з себе педантичну людину, але він мав неабияке відчуття, що Сіґмунд саме так і робитиме.
— Маркусе! Може, вже годі?
Він зітхнув і підняв своє тіло з води. Потім узяв з підлоги спортивний костюм. Він домовився з Сіґмундом трішки вранці побігати. Маркус бігав рідко, але Сіґмунд сказав, що біг допоможе йому розслаблятися. Маркус дуже в тому сумнівався, але верховодив усім Сіґмунд.
Коли Маркус вийшов на кухню, Монс глянув на нього з подивом.
— Що сталося з твоїми… чудовими кучерями?
— Вони лишилися у ванні.
— Як це?
— Я помив голову.
Монс, здавалося, знову відчув гризоти сумління.
— Одначе, Маркусе… В тому не було потреби. Я почав уже до них звикати.
— Так вийшло, — сказав Маркус, взуваючи кросівки.
— Ти куди?
— Побігаю надворі.
— Якби ж у Норвегії були такі ось хлопчаки… — весело проспівав Монс.
Маркус його обірвав.
— Наступного разу, коли підеш купувати мені спортивний костюм, то вибери інший колір.
— Який же?
— Якийсь приглушений, — відповів Маркус і, схиливши голову, вийшов з дому.
Батько не повинен думати, ніби все стало на свої місця лише тому, що вони разом з’їли розтале суничне морозиво.
Маркус і Сіґмунд підтюпцем побігли стежкою в бік каменярні. Діставшися до штаб-квартири, вони залізли під брезент.
— Навіщо ти збувся кучерів?
Маркус очікував такого запитання. Всю дорогу, що вони бігли, Сіґмунд був сумний і непривітний. Іноді він зиркав на Маркуса й хитав головою, ніби йому в ньому щось не подобалося.
— Вони самі змилися.
— Як це?
— А так. Випадково.
— Кучері не змиваються випадково.
— Я думав, що вони ніколи не розправляться.
— Тепер нової завивки ми вже не зробимо. Моя сестра гайнула на дачу й забрала плойку з собою.
— Шкода.
Маркус щосили пнувся вдати, ніби та звістка його засмутила. Сіґмунд похмуро глянув на нього.
— Замість кучерів зробимо посеред голови проділ.
— Ні! Не посеред голови! Нізащо! Я буду схожий на гангстера!
— Не будеш. Ти матимеш розкішний вигляд. Звісно, не настільки розкішний, як із кучерями, але досить пристойний!
Висловивши кілька безуспішних протестів, Маркус поступився. Проділ було ухвалено з результатом один голос проти одного. Потім хлопці накреслили короткий план відвідин ресторану, після чого Сіґмунд вислухав численні Маркусові запевнення в налаштованості лише на ресторан. А наприкінці зустрічі пролунав девіз на два голоси:
— Допоможи Діані!
Вийшовши з халабуди, вони побачили в каменярні якогось чоловіка. Він тримав у руці гвинтівку й цілився в купу бляшанок, які штабелями лежали неподалік них.
— Агов! — крикнув Сіґмунд. — Не стріляйте!