Маркус і Діана. Світло Сіріуса
- Автор: Гаґеруп Клаус
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-92-0
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Маркус і Діана. Світло Сіріуса». Краткое содержание книги:
Проте коли Маркус вдає із себе фана й пише листи відомим людям, то ніби перевтілюється. Тепер він не Маркус Сімонсен — він стара-престара осліпла бабуся, чи спортивна зірка, дискваліфікована за допінг, чи самотній мільйонер…
Ця книжка — перша в серії про непередбачуваного тринадцятирічного Маркуса — набула шаленого успіху у світі.
— Дай сюди телефон.
Сіґмунд віддав.
— Це Дал. Що? Так, гаразд. Домовилися, пане Сімонсене. Ні-ні, загалом жодних проблем. Що? Так, наскільки я розумію, їм тут дуже подобається.
Він вимкнув телефон і усміхнувся до Маркуса. Тепер його ріст сягав не більше двох метрів.
— Ну от, хлопці, все владналося щонайкраще. Твій батько десь за годину буде тут.
— Атож, сподіваюся, буде, — відповів Маркус.
А тоді розпочалися танці. Щоправда, ті чудернацькі рухи, що виробляв Маркус, ведучи за собою Муну, скорше скидалися на хаотичну спортивну гімнастику з вихилясами. Він не переймався, що інші пари кидали на нього здивовані погляди. Його зовсім не обходило, що Сіґмунд намагався подати йому знак і хоч трохи його присадити. Вечір і без того вже був зіпсований. Незабаром з’явиться тато й забере його звідси. Нічого гіршого за те, що сталося, вже не може бути, тож він принаймні покаже їм танець, якого вони довіку не забудуть. Щось йому не таланило. Він бачив мультфільм, у якому Дональд і Доллі[13] танцювали танець, навіть не доторкаючись одне до одного. Він почав так само. Його ноги вистукували, як барабанні палиці, а він тим часом стрибав по кімнаті, випростовуючи спину, згинаючи коліна й простягаючи руки, які мовби плавали в повітрі, а його шия без угаву моталася то вперед, то назад, як штампувальний пристрій. Муна намагалася схопити його за руки. Та він стиснув їх у кулак і виставив навпроти своєї партнерки лише два вказівні пальці достоту так, як то робив Дональд. Потім він заходився погойдувати руками вперед-назад у такт із шиєю і весь час привітно всміхався. Муна відступала, не зводячи погляду з вказівного пальця, що зупинявся всього в кількох сантиметрах від її очей, де якусь мить, тремтячи, стримів у повітрі, а тоді ховався, і його місце займав другий вказівний палець. І так Маркус завів Муну аж у кут кімнати. Там він зупинився та й ну підстрибувати — гоп-геп! — а вказівний палець і собі рухався туди-сюди, як голка в швацькій машині. Решта відвідувачів танцювали далі, хоч їхня зацікавленість тією парою, що забилася в куток, не зменшилася. Далебі, навіть збільшилася. Маркус бачив багацько мультфільмів, та чи не найдужче йому подобався військовий танець індіянського племені, що танцювали в «Щасливцеві Люкові» Він підніс одну руку до рота, зігнув спину, потім випростав і знов зігнув, вигукуючи при цьому бойовий клич:
— Ункачаккен! Ункачаккен! Ункачаккен!
Польський оркестр завершив грати жваву мелодію, і тоді заспівав співак:
— I just call to say і love you…[14]
Маркус чемно вклонився й подав Муні руку. Притулившися до стіни, вона дивилася на нього переляканими до смерті очима.
— Дякую за танець, — пошепки мовила вона.
— Ти більше не хочеш танцювати?
— Я не вмію так, як ти, — стиха відповіла вона. — Ніхто не вміє.
Якусь мить Маркус згадував підходящу цитату з книги, і таки згадав.
— Молодь має свій власний стиль, — спокійно сказав він.
Вони повернулися до столика, де сидів Сіґмунд, старанно занотовуючи собі щось до записника. Еллен Кристина пила тим часом лимонний напій і не зводила з нього закоханого погляду.
— Що це за танець ви танцювали? — спитала вона в Маркуса та Муни.
— Сучасний, — відповів Маркус.
— Оце так танець! А як він називається?
Маркус на мить задумався й відповів:
— Він називається «маркушак».
— Так от де ви бавили час? — спитав Монс, підійшовши до столика.
На ньому були старенькі вельветові штани, вицвіла сорочка й сірий піджак зі шкіряними латками на ліктях. Він дуже виділявся на тлі святково виряджених відвідувачів ресторану «Зірка». Голос у нього був глухий і невеселий.
— Саме так, — відповіла Еллен Кристина.
— Нам тут було дуже гарно, — додала Муна.
— Приємно чути, — сказав Монс. — Ну от я й прийшов.
— Прекрасно, — привітно мовив Сіґмунд. — Мабуть, ви вбралися не вельми…
Він замовк. Іноді навіть Сіґмунд розумів, що бувають моменти, коли краще прикусити язика.
До столика підійшли офіціант і метрдотель. Монс заплатив решту рахунку. Потім вони один одному подякували. Офіціант і метрдотель зникли.
— Не хочете лимонаду, пане Сімонсене? — спитав Сіґмунд.
— Я відвезу вас додому, — сказав Монс і подався до гардероба.
Всі четверо підвелися. Маркус забувся відсунути Муні стільця, але вона й сама впоралася. Монс вийняв гроші, щоб заплатити гардеробникові, але той сказав:
— Не треба. Хлопець на ім’я Маркус попросив внести плату за гардероб до рахунку.
— Он як, попросив? — здивувався Монс і вийшов на вулицю, щоб ковтнути свіжого повітря.
13
Дональд і Доллі — герої «Качиних історій» Волта Діснея.
14
Я подзвоню тобі сказати, що кохаю… (англ.).