Маркус і Діана. Світло Сіріуса
- Автор: Гаґеруп Клаус
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-92-0
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Маркус і Діана. Світло Сіріуса». Краткое содержание книги:
Проте коли Маркус вдає із себе фана й пише листи відомим людям, то ніби перевтілюється. Тепер він не Маркус Сімонсен — він стара-престара осліпла бабуся, чи спортивна зірка, дискваліфікована за допінг, чи самотній мільйонер…
Ця книжка — перша в серії про непередбачуваного тринадцятирічного Маркуса — набула шаленого успіху у світі.
Маркус схопив його за руку.
— Цить! А то ще влучить у мене.
— Дуже красиво, Маркусе, — трішки знервовано кинув Монс. — Проділ тобі до лиця.
Коли Маркус похвалився, що має обідати з Сіґмундом та двома дівчатками, батько страшенно здивувався, хоч усе-таки в нього відлягло на душі. То пояснювало синову поведінку останніми днями. Хлопець переживав свою першу закоханість, і тепер йому хотілося справити на юну даму враження. Одначе закохуватися в тринадцять років було рано. Сам він уперше закохався у чотирнадцять. Тоді він запросив сусідську дівчинку в кіно, а сам не зважився прийти. Йому думалося, що Маркус такий же сором’язливий, як і він, та, виходить, глибоко помилився. Його син, очевидно, намірявся стати скромною світською людиною. Приємно, проте водночас і сумнувато. Монсові й справді здавалося, що син перебрав міру зі смокінгом та проділом, та з іншого боку він не дуже стежив за нинішньою модою. За його молодості модні були штани кльош та зачіски під бітлзів. Теперечки ж, виходить, у моду ввійшли смокінги та проділи. Часи змінилися. Він дав Маркусові сто крон, бо вважав, що того вистачить на гамбургери та лимонад у барі-забігайлівці. Йому й на думку не спало, що йшлося про обід у ресторані «Зірка», а Маркусові теж не спало на думку сказати про те батькові. Хіба він не мав права мати своїх таємниць, надто від рідних?
— Завтра, тату, я його розчешу.
— Роби як знаєш, синку. Аби тільки тобі самому подобалося.
Маркус понуро кивнув.
— Бувай, тату.
— Бувай… Ану, стривай-но!
Монс побіг у вітальню й приніс ізвідти червоного носовичка, в якого Маркус увечері сякався.
— Ти забувся.
Носовичка було випрано й випрасувано. Монс спробував його гарненько згорнути, але в нього не вийшло.
— Я сам згорну, тату.
Вправними рухами Маркус елегантно згорнув носовичка й засунув до нагрудної кишені. Монс дивився на нього захопленим поглядом.
— Якщо тобі треба буде висякатися, то…
— …я зроблю це якомога тихіше, відвернувшися від інших. Мені це відомо, тату.
— А я так не роблю, — промимрив Монс, тим часом як двері за Маркусом зачинилися, і син подався до ресторану — провадити велику генеральну репетицію доброго тону й гарних манер.
Розділ X
Коли таксі з Маркусом та Сіґмундом зупинилося перед рестораном «Зірка» Еллен Кристина та Муна вже стояли при вході. То була перша помилка хлопців. Ніколи не змушуйте даму чекати.
— Тут що — відбуватиметься весілля? — спитав водій таксі, беручи від Сіґмунда п’ятдесят крон.
— Ні, всього-на-всього невеличка приватна здибанка.
Водій крадькома зиркнув на Маркуса й осміхнувся.
— Норвезької мафії, чи що? Хе-хе.
— Хе-хе, — прогугнявив Маркус і виліз із машини.
Сіґмунд був у білому піджаку з чорними вилогами, в чорних штанях і чорному поясі. Навкруг шиї в обох хлопців біліли шовкові шалики. Сіґмунд у смокінгу тримався так, ніби в ньому й народився. Він був зачесаний, як завжди, бо готувався не до своєї генеральної репетиції. Він був за режисера й захопив із собою записника, щоб нотувати можливі помилки, які допустить виконавець головної ролі. «Ой же ж і доведеться йому потрудитися», — подумав Маркус, намагаючися привітно усміхнутися дівчатам. Він був певен, що ті засміють його з першого погляду, але дівчата навіть не усміхнулися. Вони витріщились на нього й пороззявляли роти.
— Добридень, любі дами, — сказав Сіґмунд і чемно вклонився.
— А де Маркус? — спитала Еллен Кристина.
— Осьдечки, — тоненьким голосом озвався Маркус.
— Який… який у тебе дорослий вигляд, — сказала Муна, і в її голосі не чулося жодної іронії.
— Стильно, — докинула Еллен Кристина. — Я тебе спершу й не впізнала.
— Зміни додають радості, — промимрив Маркус.
Нараз йому якось полегшало на душі, хоч він і досі побоювався: а що як це тиша перед бурею і зараз вибухне регіт?
— У вас теж непоганий вигляд, — обережно додав він і страшенно здивувався, коли обидві дівчини почервоніли.
То було цілком несподівано. Зазвичай вони не червоніли; червонів він, коли вони до нього забалакували. Він зрозумів, що й справді їм подобається. Атож, на колір і смак — товариш не всяк. Він помітив, що починає сідлати свого коника.
— Простенька сукня виграє, якщо до неї додати елегантну сумочку і взути елегантні черевички, — приязно мовив він.
— Мені подарували їх на іменини, — пошепки відповіла Мула й опустила очі на свої сріблясті черевички.