Без крові. Така історія

— Хай там як, я згоден удовольнитися і грошима, та про що мені розповідати синові? — спитав Ліберо, коли вони знову сідали в авто.

Граф нічого не відповів. Але на наступних перегонах вони сіли на хвіст «Пежо» аргентинця Альберто Кампуса, який не програв жодного змагання за останні п’ять місяців і одинадцять днів, і не злазили з нього доти, доки під страшезною зливою їм удався обгін із зовнішнього боку суперникової машини, який у тих краях і досі бачать у снах.

— Ось про що йому розповідатимеш, — відповів Д’Амброзіо, вилазячи з машини, яка тепер була схожа на виліплений з багнюки пам’ятник.

У Турині вони прийшли до фінішу третіми, в Анконі — восьмими, а у сицилійських горах несподівано взяли перше місце. В одній газеті печатали їхню світлину, на якій вони, одначе, видавалися величезними комахами. Поряд із фото писали: «Д’Амброзіо Паррі — двійко відчайдухів, що підкорили вузькі звивисті повороти Колле Тарсо». Ліберо статтю вирізав і повісив над ліжком. Дивлячись на неї увечері, він увесь час намагався уявити, які вони насправді, ці вузькі звивисті повороти. Він схилявся до думки, що вони схожі на диких тварин з довгою шерстю і притаманною їм розхлябистою ходою. Вони жили в горах, на відстані кількох тисяч метрів, і, зголоднілі, ставали смертельно небезпечними.

Якось Ліберо взяв аркуш паперу і намалював їх. Він намалював скелю і стежку, що звивалася вгору, один гірський поворот за іншим, аж до самого вершечку. Проте Ультімо не розчарувався, навпаки — його полонив той малюнок. Для хлопчика, що виріс у селі, де єдиною незвичною річчю аж до обрію була канава у Пассабене, та доріжка, що повзла вгору, немов холоднокровна змія, була чимось фантастично-неможливим. Він проводив по ній пальцем від долу аж до вершини.

— З іншого боку вона така сама, тільки спускається донизу, — пояснив батько.

Ультімо провів пальцем униз. Потім спитав у батька, чи можна повторити все з початку.

— Можна.

Цього разу він голосом імітував ревіння двигуна і скрегіт гальм. В’їжджаючи в поворот, він повертав голову, відчуваючи під собою поштовхи, спричинені відцентровою силою, а в руках — хльоскіт від крену. За своє життя хлопець у машині проїхав безмаль чотири кілометри, але все це вже було йому відомо. Ось чому мати справжній талант — означає мати відповіді ще до того, як з’являться питання.

Одного разу, коли Д’Амброзіо був на змаганнях поблизу Ліворно, граф, наздоганяючи лідера, погано вписався в поворот і мало не відійшов у кращий світ. Опісля про перегони деякий час навіть не йшлося. Аж до неділі, коли всі їхали в Мантую, бо у перегонах брав участь Лафонтен, а він був найвеличнішим серед усіх пілотів. Ультімо вперше в житті мав наживо спостерігати за перегонами.

Несподівано Флоренс теж виявила бажання поїхати.

— Якщо я вже маю побачити перегони, то нехай у них розіб’ється хтось інший, а не ви.