Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Так забльоковано цілковито області: Станиславівську, Дрогобицьку, Львівську, Тернопільську, Рівенську, Волинську, Черновецьку, частинно Закарпатську і Кам'янець-Подільську.
Одночасно з приходом гарнізонів проголошено в кожній місцевості "вийнятковий стан". Всему населенню було заборонено виходити вночі без окремого письмового дозволу зі своїх хат. Хто порушив це зарядження був негайно арештований, а дуже часто й розстріляний на місці. Кожний мешканець мусів ночувати в своїм приміщенні; слеціяльні відділи НКВД провіряли, чи це доручення здійснюване. Вечорами і ніччю вікон не вільно було заслонювати, бо інакше енкаведисти кидали до хати ручні гранати. Кожну хату і кожне подвір'я піддавано дуже докладним обшукам за зброєю та криївками. Все доросле населення піддано переслуханням, під час яких дуже часто переслухуваних тортуровано.
Головною ціллю бльокади було - не допустити на провесні зі сіл до лісу ніяких харчів і голодом змусити повстанців вийти з лісу.
На всю родину членів УПА наложило НКВД родинну і маєткову відповідальність. Якщо большевики довідаються, що хтось є в УПА, то негайно всю його рідню арештують і вивозять на Сибір, а їх майно конфіскують. (Тому то навіть у випадку смерти членів УПА подається правдиві прізвища їх лише тоді, коли вони вже відомі НКВД, або коли погибший не мав уже близької рідні в СССР). Для підкреслення цього засобу санкцій НКВД здержалось від приготованого вже на 1945 р. масового вивозу українського населення, його переведено в 1947 р. і то не в таких розмірах, як це переведено було в інших країнах як от Литві, Латвії, Естонії, Білорусі.
Зі зловленими членами УПА поводились большевики надзвичайно жорстоко, по-варварськи. Навіть важко хворих і ранених бійців УПА, а також мед-сестер Українського Червоного Хреста больщевики по-звірськи закатовували, а трупів вішали на придорожних стовпах, або кидали на вулицю, забороняючи населенню через кілька днів їх хоронити і змушуючи населення переїздити через них фірами. Та садизм НКВД і цим не задовольнявся: в 1945 р. заводять большевики в Україні середньовічню московську практику - прилюдне катування. На приготовану площу з підвищенням зганяє НКВД населення даної місцевости і, забезпечившись сильними заставами військ НКВД, приводить на підвищення зловлених, звичайно, важко ранених бійців УПА і на очах усіх переводить варварське катування. Були випадки, що люди, яких примушувано дивитись на ці нелюдські оргії московських звірів, божеволіли.
Для деморалізації всего населення большевики, застосовуючи терор, всякого рода шантаж та підкупство, розбудовують в кожній місцевості сітку сексотів, тобто донощиків.
З найгіршого місцевого елементу, зі звільнених від судової відповідальности кримінальних злочинців, а також з морально заломаних одиниць організує НКВД "істребітєльниє отряди", звані загально - стрибки. Відділи "стрибків" стали скоро найбільшою небезпекою для УПА, для українського підпілля і для українського населення взагалі. Стрибки знали добре мову місцевого населення, місцеві відносини, людей, їхні псевда, зв'язки, криївки тощо і тому їм вдавалися часто найпідліші провокації. Вони теж найбільше знушалися над населенням під час погромних акцій, розстрілювали безбороних людей, грабили майно своїх сусідів. Особливо болючі удари наносили українським повстанцям морально заломані одиниці, які здались большевикам і перейшли в стрибки, як от Барановський, третій брат сумної слави Романа і Ярослава, в Долинщині, або Юрченко в Сокальщині. На щастя, таких одиниць було надзвичайно мало.
Улюбленим методом НКВД стає провокація, застосовувана в найрізнородніших формах.
Одного із таких гидких форм большевицької провокації є - підроблювання заяв. Якщо в їхні руки попадав живим котрийсь чільніший командир УПА, НКВД закатовувало його потайки, в своїх казармах, в той же час опублікувало нібито ними написану "покаянну заяву". Так зробили вони з к-ром ВО Турів - Рудим, з визначним к-ром УПА пор. 3міюкою, сином полк. Дмитра Вітовського, та ще деякими, які в бою, звичайно загазовані попадали в їхні руки ще живими.
Другим нікчемним родом большевицької провокації є - підшивання відділів НКВД під українських повстанців. Цей рід провокації вживав вже під час своїх рейдів за німецької окупації ославлений "герой СССР" Колпак, до чого він у своїх споминах відверто признається. Переодягнувшись за українських повстанців енкаведисти заходять до села, щоб нав'язати зв'язок з місцевим підпіллям, довідатись від населення про "сусідній" відділ УПА, або зібрати харч для УПА, а тоді вимордовують всіх, хто виявив хоча б найменші симпатії до УПА. Або знов, - вдаючи відділ УПА, енкаведисти граблять і знущаються над людьми, щоб так викликати ненависть населення до УПА.
Не менш ганебним способом, що його вживають большевики в боротьбі з УПА є організування скритого морду. В липні 1946 р. на Волині роздало НКВД сексотам отруту з дорученням всипати її до харчів, призначених для УПА. Весною 1946 р. в Станиславівській області, довідавшись про те, що УПА скуповує на чорному ринку протитифозні застрики, НКВД кинуло на чорний ринок спеціяльно спрепаровані затроєні застрики, від яких хворий по кількох годинах умирав серед страшних мук. Лікарі УПА викрили цей варварський підступ НКВД досить скоро, все ж таки до того часу від таких затроєних застриків померло кільканадцять повстанців.
З метою поширення тифу серед українських повстанців, большевики звільнили весною 1946 р. більшу кількість хворих на тиф воєнних полонених, доручаючи їм заходити на нічліги до підлісних хат і залишати там тифозні воші.
А в боях з відділами УПА московське НКВД залюбки вживає розривних куль, глузуючи з міжнародньої заборони вживання того роду зброї.
Немає сумніву, що безоглядне стосування большевиками всіх перфідних методів терору наносило болючі удари Українській Повстанській Армії та українському підпіллю і створювало надзвичайно важкі умовини дій. Та УПА не капітулює. Пристосовуіочись до нових обставин, з огляду на бльокади в 1945-46 р. приходить розчлевувания куренів УПА на відділи й підвідділи, - УПА продовжує свою збройну боротьбу.
Для удокументовання цього наводимо реєстр дій УПА в 1946 р.
7. З РЕЄСТРУ ДІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ В 1946 р.
(За органом УГВР "Самостійність")
1946 рік - це третій рік партизанської збройної боротьби УПА проти московсько-большевицьких окупантів України. 1946 рік завершує п'ятий рік повстанської збройної боротьби українського народу за своє національне визволення, що її він провадив спочатку проти німецьких, а тепер провадить проти большевицьких загарбників. Той факт, що УПА в умовах величезної технічної і кількісної переваги Ч.А., військ НКВД, в умовах ніде в світі нечуваного большевицького терору не тільки до нині втрималася, а й безперервно перебуває у наступі, безперервно турбує і непокоїть ворога та не дозволяє йому закріпитися на окупованій території, - свідчить не тільки про майстерність повстанської бойової тактики УПА, про величезну бойову-моральну вартість її бійців і командирів та про широку підтримку й допомогу їй у її діях від всього українського народу, а й також про невгнуту волю, українського народу за всяких, навіть найневигідніших, умов і не зважаючи на всякі, навіть найбільші, жертви не перестати безпосередньо боротися проти окупантів, аж до завершення боротьби побудовою Української Самостійної Соборної Держави.
З огляду на те, що большевицькі окупанти найзлочиннішими й ніде не практикованими засобами прямують до цілковитого знищення українського народу, з огляду на велику перевагу сил, що її осягнув ворог у 1946 р. у зв'язку з ліквідацією воєнних фронтів, з огляду на те, що український народ вважає себе в стані безперервної війни з большевицько-московськими окупантами, що 1918-20 рр. насильно поневолили Україну, - УПА вважає доцільним у боротьбі з большевиками вживати всіх тих засобів, які найефективніше вможливлюють їй виконати завдання оборонця народу від фізичного знищешія, і виразника його волі до самостійного державного життя.