Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
5. ЗА ПОШИРЕННЯ ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКОЇ БОРОТЬБИ
В поширюванні протибольшевицького фронту Українська Повстанська Армія не ограничується до української території. Навпаки, від перших днів повороту большевицької окупації - УПА звертає належну увагу на приєднання до тієї боротьби сусідніх народів, зокрема ново-поневолених Москвою. Ідею спільного фронту поневолених народів, піднесену за часів німецької окупації й особливо підкреслену на скликаній в Україні 1943 р. з ініціятиви УПА І-iй Конференції Поневолених Народів Східньої Европи й Азії, ширила УПА тепер на нових теренах московсько-большевицького поневолення. З тією метою організує Командування УПА спеціяльні військово-пропагандивні рейди УПА на території сусідніх народів.
На схід, до країн давнішого московського поневолення, понесли ті ідеї в 1944 р. чужонаціональні відділи УПА. Ми згадували вже в першій частині нашої праці, що під кінець німецької окупації України в рядах УПА було до 20 тисяч чужонаціональних бійців, переважно кавказьких, закавказьких та азійських народів. Коли воєнні фронти пересунулись на захід і південь поза територією України, Командування УПА дало всім, так сказати б - "національним меншинам" в УПА до вибору: 1. залишитися й надалі в рядах УПА на українських землях, або 2. формувати спеціяльні територіяльно-національні відділи й зі зброєю в руках пробиватись до своєї батьківщини. Зрозуміло, що переходу в рідні сторони бажав майже кожен і вже літом та осінню 1944 р. поодинокі збройні частини кримських татар, калмиків, чеченців, грузинів, азербайджанців та інших вирушають в великі рейди на схід. Про їхні рейди та про їх дальшу боротьбу сьогодні, ізза браку документарного матеріялу, говорити ще завчасно. Можливе, що деякі з тих відділів, як от відділ кримських татар, калмиків та чеченців, попавши на батьківщині в непередбачені умовини безоглядного виселювания большевиками цілого народу, були цілком винищені в боях з НКВД. Та багато з них зовсім певно дійшли таки в рідні сторони і, підсилюючи місцеві повстанські сили, підкріпили їх вісткою, що в боротьбі проти московського наїзника ті народи не самітні. Восени 1944 р. відбувають відділи УПА перші рейди на Білорусь. Зовсім інакше відношення українських повстанців до місцевого населения, як було відношення большевицьких партизан, що грасували по Білорусі за часів Німецької окупації, з'єднювала УПА симпатії всього білоруеького народу. Щоб не допустити до переходів відділів УПА на Білорусь, большевики обставили сильно відділами НКВД Дніпро-Бужський канал. Та це не спинило українських повстанців і рейди УПА на Білорусь відбуваються від того часу постійно.
В половині квітня 1945 р. вирушають відділи УПА в рейди в Польщу, на Білорусь і на Литву. Сотня к-ра Куліша дійшла була тоді аж до передмість Варшави, користуючись по дорозі піддержкою й симпатіями польського населения.
Літом 1945 р, рейдує курінь "Підкарпатський" під командою к-ра Прута по Словаччині. Курінь вирушає з Самбірщини і через Лемківщину переходить 22 серпня 1945 р. польсько-словацький кордон. Розділившись на менші відділи, курінь переходить через села районів Межиляборці, Стропків, Гіральтовці, Пряшів, Сабінів, Бардіїв, Гуменне й повертається до Галичини в половині вересня 1945 р.
Видаваний у Братіславі словацький часопис "Час" ч. 124 з вересня 1945 р. писав про це:
"Словацька суспільність була в цих днях занепокоєна діяльністю організованих банд на терені східньої Словаччини. Щоб поінформувати наш загал про дійсний стан речей, ми вислали до Кошиць окремого звітодарця, а цей засягнув докладних відомостей у відділі інформації в Кошицях і Пряшеві.
...До села Суха в стропківському повіті прийшов озброєний відділ, що числив око 250 люда. Цей відділ розтаборився в селі, а кругом розставив стійки. Мешканцям села поручено варити для них харчі й випрати білля...
Відділ досить добре озброєний. Ці бандити були в Польщі, згл. в Україні переслідувані, а більші їх відділи розпорошені. Не мали іншого виходу, як перейти словацький кордон і шукати хвилевого схоронища в наших горах. Йде тут про дві групи: 1) членів Власової армії, що пристали були до німців, щоб воювати проти СССР, і 2) т. зв. бандерівців, що мають в програмі боротись за самостійність України.
Зі села Суха відійшли бандити до польського кордону. Останній раз бачили їх в селі Прикра. Вони одіті в німецькі, мадярські та словацькі військові уніформи. Народня безпека зловила двох членів тих банд... Член бандерівців, Микола П. з околиць Станиславова зізнав, що на сході держави є два або три відділи цих банд, величиною око 1.200 люда. Невеликий відділ з'явився був аж у Сланських горах.
Банди з'явились були аж у повіті Гуменне. Звідси перейшла одна з них, величиною око 50 люда зі Сланських гір в повіт Спіска Нова Весь. З цього відділу вдалось було 14-го вересня 1945 р. зловити 5 люда, що сидять тепер в тюрмі Народньої Безпеки в Кошицях.
Народня Безпека поробила всі заходи, щоб унешкідливити ті банди. Має докладні дані про їх побут і є в зв'язку з військовим командуванням. При цій нагоді треба спростувати пропаганду, яка твердить, що військове командування зарядило мобілізацію кількох річників до боротьби з тими бандитами. Це не є згідне з правдою, бо потреби такого кроку немає.
До східньої Словаччини прийшли совєтські військові відділи, щоб помогли ліквідувати ті банди".
В протилежність до совєтської преси в СССР, яка дбайливо вимиває подавання вісток про визвольну боротьбу поневолених народів в СССР, словацька преса досить широко писала про рейди УПА, не скриваючи при тому наявних симпатій населення Словаччини до українських повстанців і голошених ними кличів.
Наприклад, словацька газета "Демократ" з датою 20 вересня 1945 р. писала:
"Останніми тижнями з'явилися у північно-східній частині Словаччини озброєні групи... До цього часу не було випадків, щоб ці групи допускалися насильства над життям чи майном громадян".
Останнє ствердження словацької газети було, очевидно, явною обороною рейдуючих частин УПА перед большевицькими інсинуаціями, які повторяла преса словацької ком-партії, ("Виходословенска Правда" і чеська "Руде Право"), нібито "банди бандерівців" граблять та вбивають словацьке населення.
Таких виявів симпатій словацького населення до УПА було більше. Та цих симпатій якраз боялася Москва, що приготовляла саме тоді, переведений дещо пізніше, комуністичний пуч в Чехословаччині. Бо підсилення проти большевицьких настроїв в Чехословаччині підривали можливість перевести підготовлюваний комуністичний пуч "легально" й "демократичними" засобами, як цього собі в даній міжнародній ситуації дуже бажала Москва. Тому то Москва постійно накидає Чехословаччині свою військову допомогу в поборюванні відділів УПА. В січні 1954 р. між НКВД СССР і урядовими чинниками Чехословаччини було підписано такий таємний договір:
ДОГОВІР
"Договір про взаємний перехід державних кордонів погранвійськами СССР і чесько-словацькими пограничними військами з метою переслідування і ліквідування переходячих банд і про взаємну співпрацю, зв'язану з цим.
Дня 1 січня 1946 р. нижчепідписаний представник погранвійськ НКВД Закарпатської области полк. Конторов П., з одного боку, і представник 4 БД пполк. чесько-словацької армії Станек, з другого боку, підтвердили пропозицію пполк. Станека про перехід державних кордонів відділами пограничних військ на терени СССР з метою переслідування й ліквідування банд, які переходять границю.
З цією метою складається такий договір:
1. Командування совєтських пограничних військ погоджується з пропозицією пполк. Станека про взаємний перехід державних кордонів відділами совєцьких і чехо-словацьких пограничних військ з метою переслідування переходячих банд".
В дальших пунктах переховується конкретві заходи, як встановлення сигналів, розпізнавчих знаків, скличок тощо. Договір підписали полк. Конторов П. та ппопк. Станек.
(Український переклад за органом УГВР "Самостійність", 1946 р. стор. 92)