Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Були випадки, що "з лісу" й справді виходило багато людей і здавалося на ласку НКВД; тільки ж, це були не українські повстанці, а дезертири Червоної Армії, які в останніх місяцях війни відлучились від ЧА і в лісах вижидали кінця війни. Таких збирало НКВД разом і фільмувало їх з відповідною режисеровкою капітулювання й опісля висвітлювано по всіх місцевостях "заражених" українськими повстанцями.
Відповіддю Української Повстанської Армії на всі ці запевнення помилування й ласки зі сторони червоної Москви був - перехід до зачіпних дій.
Ілюстрацію цього знаходимо в крайовому виданні з 1946 р. "У боротьбі за волю...":
"Минув двадцятий і на Гуцульщині. Тихо тут зі "зголошенням". Ще тихіше, ніж деінде. Бо ж тут довкруги гори - царство неповірних.
Але не сплять, сталінські хроби з пропаганди, у них же ж "тьохніка, у них кіно. Нема зголгошених з повинною, так вони їх в кіно показують.
27 липня районне містечко Яблонів має атракцію. В кіно йде фільм про добровільну здачу бандерівців з "повинною". Бундючно чуються і гордо глядять по залі енкаведисти. Майже переможцями чуються. Бо на екрані вже кінець "бандьорі". Виходить його військо з лісів та лугів і спішить з поклоном совєтській власті. Горді й щасливі сьогодні сталінські партійці, як ще ніколи. Нарешті мине найбільша небезпека совєтського союзу. Нарешті скрутять голову тим небезпечним сівачам революції. Ох, яка геніяльна політика нашої партії - хваляться між собою. Жодною зброєю не звоювали ми їх, а давай, взялись за хитрість, за пропаганду, і пішло. Глядіть ось, граждани, пильно на екран. Нескінченим рядом ідуть "бандьори", складають зброю і кленуть та присягають знищити своїх командирів.
А "граждани", - жителі містечка, глядять на екран, а в душі іншу думку гадають. Чи ж би направду так жалко усе мало скінчитися? Ні, не може бути. Ті, що вчора так славно боролись, сьогодні наплювали б самі на себе? Ті, що досі нігде нікому голови не схилили, що всі окупації видержали з піднесеним прапором Самостійної, Соборної, Вільної, мали б тепер впасти, мали б зрадити?... Серце мало не розірветься, - ні, ні, вірити не хоче! Таж тут довкруги кожний ліс, кожне дерево шумить таємничо безконечні золоті лгенди про тих лицарів-героїв, що встали наче з казки на оборону і визволення народу та сповняють раз-у-раз чуда-діла, неперевершені подвиги, яким рівних не було й немає в світі.
Де ж ти, козацька славо? Де ж ви, хлопці повстанці? Де ж ви, невгнуті революціонери?
А на екрані, на срібному полотні, йдуть чорні тіні з похиленими головами... й росте гора зброї...
Здасться серце розірветься з жалю, і сорому, і болю... Невже ж?
А Ворог гад повзе, і шепче, і сичить - ось гляньте тільки на екран, тут вам факти!... Та втім:
Трррах!.. Тарррах!.. Таррррах!... - грають грізно серії кулеметів. Не у фільмі, а справді. Десь близько, от тут, у містечку.
Рррах! - гахнула і стрясла всіми шибами граната.
Зникла одразу вся маска недавнього тріюмфу чекістів. Паніка, пересполох, втікають, - "бандьори" у місті! Пропало кіно!
Це сотня УПА під командуванням друга Мороза прийшла в гості у райцентр, щоб продемонструвати свойого двадцятого. Підійшли під муровані будівлі НКГБ і сипнули по тім лігві кривавого гада з кулеметів і гранат.
Ось маєте, гади і брехуни, нашу відповідь, нашого правдивого двадцятого!"
Таку відповідь дали тоді відділи УПА майже по всіх місцевостях терену свого діяння. Ось кілька прикладів:
10 червня 1945 р. сотня Чорноти перевела ніччю наступ на районовий центр Галич. Обстріляно будинки МВД та МГБ, при чому одного енкаведиста вбито, а двох поранено. Тої самої ночі вдарено на станицю стрибків в селі Залуква біля Галича; 4 стрибків згинуло, решта розбіглась. Повстанці здобули 3 кріси й один ППШ.
В червні 1945 р. на шляху Козятин-Бердичів повстанські відділи на протязі одного тижня тричі здержали поїзди з репатріянтами, зірвавши рейки. Большевицьку охорону зліквідовано, або розігнано, а репатріянтів, що їх большевики везли на Сибір, розпущено.
12 липня 1945 р. перша чота сотні Вихра під командою чот. Холодного вдарила на райцентер Солотвина. Обстріляно приміщення МВД та МГБ, кількох енкаведистів поранено.
17 липня 1945 р. на шляху Бахмач-Конотоп повстанці задержали поїзд поворотців з Німеччини. Під час перестрілки повстанців з конвоєм поворотці розбіглися.
18. липня 1945 р. сотня ім. Богуна зорганізувала засідку на большевицьких пограничників на шляху Кривотули-Гостів. На засідку попало 49 большевиків. Після короткого бою вони розбіглися, залишаючи 18 вбитих і 6 важко ранених.
21 липня 1945 р. відділ УПА виконав наскок на районовий центр Глубічок Великий в Тернопільській області. Знищено будинок воєнкомату і перервано телефонічну сполуку Тернопіль-Львів і Тернопіль-Броди. При тому вбито 8 енкаведистів.
3 серпня 1945 р. відділ УПА зробив засідку між Верхнею і Гуменовим на відділ НКВД, який приїхав з Войнилова до с. Верхні з метою виселювання. Кулеметним вогнем вбито 10 большевиків, а 9 стрибків та одного енкаведиста зловлено живими.
5 листопада 1945 р. курінь "Смертоносці" під командою хор. Чорного виконав наскок на рай-центр Отинію б. Станиславова. В завзятому бою розбито і знищено приміщення НКВД, тюрму, з якої звільнено всіх в'язнів, воєнкомат, залізничну станцію та раймолочарню. В бою згинуло понад 40 большевиків.
22 жовтня 1945 р. більші з'єднання військ УПА під командою к-ра Прута перевели успішний наступ на місто Бірча, в якому кватирувало тоді понад п'ятьсот большевицько-польських вояків, озброєних легкою і тяжкою зброєю. Бій в місті тривав ок. 4 години. Поляки втратили понад 150 вояків вбитими, ок. 200 раненими та 7 полоненими. Здобуто 7 кулеметів, умундурування та багато амуніції.
Тої самої ночі відділ УПА під командою хор. Громенка перевів наступ на другий бандитський осередок - волосний центр Кузьмину, де кватирувало 350 вояків польської залоги. У висліді акції вбито 90 польських грабіжників і понад 100 поранено; повстанці втратили 4 вбитими і 9 раненими, між ними к-р Громенко і к-р Барон. Здобуто кілька кулеметів, більше число крісів та амуніцію.
Другою формою відповіді Української Повстанської Армії на большевицькі заклики до капітуляції, відповддю насамлеред в площині пропаганди, були рейди відділів УПА.
Поширенням української підпільної літератури між населенням займалася організаційна сітка ОУН. Але самої пропаганди при помочі ширення підпільної літератури було замало. Для підкріплення авторитету революційно-збройної боротьби треба було задемонструвати сили підпільного руху. Те завдання й мали сповнити рейди відділів УПА по селах України: збройні відділи УПА заходили до сіл, скликали вечором все населення на свій мітинг і з'ясовували на ньому положення окупованої червоною Москвою України та вияснювали цілі й завдання української революційно-збройної боротьби.
Крім цього, завданням рейдів було:
а) Відвертати увагу большевиків від осередків УПА, провокуючи большевиків до погоні за рейдуючими відділами.
б) Зв'язувати й шахувати большевицькі сили в районних центрах, не дозволяючи їм виїздити на погромні акції в терен.
в) Нищити до дорозі малі большевицькі відділи, большевицьку адміністрацію та залоги станиць НКВД і сексотів.
г) Не дати зіштовхнути себе виключно до оборони й держати ініціятиву в своїх руках.
Рейди, як тактику боротьби з окупантом, практикувала УПА вже за німецької окупації. Так, наприклад, в другій половині жовтня 1943 р. перевело шість сотень УПА загону к-ра Енея (з групи УПА-Північ, Воєнна Округа "Заграва") великий рейд на осередньо-українські землі, переходячи через Житомирщину, Кам'янець-Подільщину й Київщину аж до Дніпра. За большевицької окупації рейди набирають окремого значення й командування УПА застосовує їх в широких розмірах.