Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Mademoiselle! — гукнув він. Офіціантка вдала, ніби не чує.— Mademoiselle! — гукнув він ще раз.
Офіціантка підійшла.
— Ви чогось хочете?
— Ще й дуже. Я дам вам триста франків.
— Ви мені гидкі.
— Триста швейцарських франків.
Вона одвернулася й пішла, і містер Війлер провів її очима. У дверях з'явився носій. Той, на котрого містер Війлер залишив свої валізи.
— Поїзд підходить, сер, — мовив він по-французькому.
Містер Війлер підвівся.
— Mademoiselle! — гукнув він.
Офіціантка підійшла до столика.
— Скільки з мене за вино?
— Сім франків.
Містер Війлер одлічив вісім франків і поклав на столик. Тоді дядяг пальто і слідом за носієм пішов на перон, де не переставав падати сніг.
— Au revoir, mademoiselle [11] — сказав він.
Офіціантка дивилась, як він виходить. «Який бридкий, — подумала вона. — Бридкий і потворний. Триста франків майже за ніщо. Скільки разів я робила це задарма. Та й нема куди тут піти. Якби він щось тямив, то збагнув би, що нема куди. Ні часу на це не було, ні місця. А він — триста франків. І що вони за люди, ті американці».
Стоячи на бетонній платформі біля своїх валіз і дивлячись крізь снігову запону понад колією, туди, де вже наближався чільний ліхтар поїзда, містер Війлер думав про те, що така розвага коштує сущі дрібниці. Власне, коли не брати до уваги вечері, він витратив усього сім франків на пляшку вина та ще франк на чайові. Хоча цілком вистачило б і сімдесяти п'яти сантимів. Якби він дав на чай сімдесят п'ять сантимів, то почував би тепер ще більшу втіху. Один швейцарський франк дорівнює п'ятьом французьким. Містер Війлер їхав у Париж. Він був дуже скрупульозний щодо грошей, а жінки його анітрохи не цікавили. Йому вже траплялося бувати на цій станції, і він знав, що нагору там піти нікуди. Містер Війлер ніколи не ризикував.
Частина друга
МІСТЕР ДЖОНСОН ЗАВОДИТЬ РОЗМОВУ У ВЕВЕ
У станційному буфеті було тепло і ясно освітлено; добре витерті дерев'яні столики блищали; декотрі були накриті скатерками в червону й білу смужку, декотрі — в синю й білу смужку, і на всіх стояли кошики з солоним печивом у паперових мішечках. Стільці були різьблені, але насаджені й зручні. На стіні висів годинник, у глибині приміщення був оцинкований прилавок, а за вікном сипав сніг. Біля столика під годинником сиділи двоє носіїв і пили молоде вино.
Зайшов ще один носій і оголосив, що експрес «Сімплон — Орієнт» прибув у Сен-Моріс із запізненням на годину. До столика містера Джонсона підійшла офіціантка.
— Експрес на годину спізнюється, сер, — сказала вона. — Може, подати вам кави?
— Якщо це не надто обтяжливо.
— Пробачте? — перепитала офіціантка.
— Гаразд, подайте кави.
— Дякую.
Вона принесла з кухні каву. Містер Джонсон подивився у вікно на сніг, що мерехтів над освітленим пероном.
— Ви говорите ще якоюсь мовою, крім англійської? — спитав він офіціантку.
— Так, сер. По-німецькому, по-французькому, місцевими говірками.
— Може б, ви чогось випили?
— Ні-ні, сер. Нам заборонено випивати з клієнтами.
— То, може, закурите сигару?
— Ой що ви, сер, — засміялася вона. — Я не курю, сер.
— І я не курю, — мовив Джонсон. — То погана звичка.
Офіціантка пішла, а Джонсон закурив сигарету і взявся до
кави. Годинник на стіні показував чверть на десяту. Його наручний годинник трохи поспішав. Поїзд мав прибути о десятій тридцять, плюс година спізнення — отже, об одинадцятій тридцять. Джонсон гукнув офіціантку:
— Signorina [12]
— Чого бажаєте, сер?
— Чи не погодилися б ви розважитись зі мною? — спитав Джонсон.
Офіціантка почервоніла.
— Ні, сер.
— Я не маю на думці нічого поганого. Чи не прогулялися б ви разом зі мною по вечірньому Веве? Коли хочете, візьміть із собою якусь подругу.
— Мені треба працювати, — відказала офіціантка. — Я тут на роботі.
— Знаю, — сказав Джонсон. — А може, хтось підмінив би вас? За громадянської війни таке часто робили.
— Ні-ні, сер. Я повинна бути на місці сама.
— Де ви навчалися англійської мови?
— У школі Берліца, сер.
— Розкажіть мені про це, — попросив Джонсон. — Як, буйна там була братія? З дівчатами рукам волю давали? А жевжики теж були? Скотта Фіцджеральда ви часом не зустрічали?
— Пробачте?
— Цебто чи були студентські літа найкращою порою у вашому житті? А яку команду виставила школа Берліца минулої осені?
11
До побачення, панночко (франц)
12
Панночко (Італ)