Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Жюв нарешті спромігся взяти себе в руки.
— Спочатку, пане Максон, — сказав він, — треба уникнути офіційного розслідування. Скажемо, що це був вибух газу. Якщо ми хочемо врятувати її, якщо ми хочемо її вилікувати, — а надії на це втрачати не слід, — то треба, щоб ніхто не дізнався, що тут сталося, а в першу чергу, Фантомас. Ви кажете, що в неї перелом таза. Я знаю одного хірурга, доктора Поля Дропа, фахівця з лікування різних переломів, він директор клініки, до якої ми й перевеземо Елен. Я також знаю одного хорошого хлопця, візника карети міської «швидкої допомоги», у відданості й мовчанні якого я певен. Зараз я розшукаю його і направлю сюди. Ніхто не знатиме, як ми перевезли поранену. А щодо хірурга, то я візьму таксі й помчуся до клініки, щоб його попередити.
Жюв дав ще інші розпорядження й поспішно вийшов. Він саме закінчував розмову з доктором Дропом, коли прибула карета, що привезла Елен. Її супроводжували Фандор і Максон. Який сумний був їхній приїзд у цей притулок скорботи такої непогожої ночі!
Професор Дроп, оглянувши Елен, мовчки похитав головою.
— Дуже тяжкий випадок, — пробурмотів він, — дуже тяжкий!.. Але поранена молода, а молодість дозволяє сподіватися на чудо.
VII
БОГ МОРФІЙ
Кілька днів опісля, рано-вранці, професор Поль Дроп сидів у своєму кабінеті й підписував ділові папери, заняття, до якого він відчував велику відразу. Коли двері без стуку прочинилися, він навіть не повернув голови, а тільки запитав:
— Це ви, мадемуазель Данієль? Але відповів йому чоловічий голос:
— Ні, мій любий професоре, це не мадемуазель Данієль, це я. Професор підвівся.
— Ви, Міньясе? — здивувався він, простягаючи руку новому власнику клініки. — Чим зобов'язаний вашому ранішньому візиту?
Дроп був люб'язний з Міньясом, однак у його голосі відчувалася холодність. Хірург, що привітав був фінансиста як свого спасителя, мабуть, змінив з часу їхнього першого побачення свою думку про нього й не виказував йому великої симпатії.
Що ж до Міньяса, то він, як завжди, був спокійний, стриманий, упевнений. Вражало те, що він, здавалося, зовсім не переймався ніяким клопотом.
— Ви питаєте про причину мого візиту? Отуди к бісу! Ви що, не здогадуєтесь?
— Слово честі, ні!
— Ну що ж, мій любий, я повинен вам нагадати, що сьогодні понеділок, і до вечора мені треба знайти п'ятсот тисяч франків, які я зобов'язався виплатити Картере.
Розмовляючи, Міньяс поклав на стіл свій циліндр, стягнув одна за одною рукавички, недбало кинув їх, спер до кушетки свій пречудовий стек із шкіри носорога, який викликав захоплення в усіх модних ресторанах.
Професор Поль Дроп, який з кислою гримасою спостерігав за ним, відповів:
— Я не забув, що сьогодні ввечері ви повинні оплатити свій борг, Міньясе, але я не розумію, яким чином це пов'язано з вашою присутністю тут.
Міньяс у цей момент відкинувся назад у шкіряному кріслі з невимушеним виглядом, наче готуючись до довгої розмови.
— Як ви не розумієте? Все дуже просто! Мені здається, зовсім не треба бути пророком, аби збагнути, про що йдеться. Мені дуже легко викласти мету свого візиту, Дропе. У мене, власне, немає жодного су, а проте треба платити, тож я прийшов запитати у вас, чи ви часом не маєте грошей.
— Коли б у мене були гроші, ви це б відчули, — зітхнув Дроп. — Міньясе, що означають ваші жарти? Я вам уже казав, що в мене теж немає ані су. Коли б я мав гроші, то мені не довелося б продавати клініку, я сам би купив її, а щодо вас…
— А щодо мене, — спокійно докинув Міньяс, — то цілком очевидно, що мій клопіт вас мало обходить, еге ж? Вам байдуже, що я буду збезчещений і що завтра на біржі шептатимуться: «Ви знаєте новину? Міньяс не зміг розрахуватися з Картере…» Отож-то!
Дроп підвівся, сперся об камін навпроти Міньяса, схрестив на грудях руки й втупився у нього поглядом.
— Так чи не так, — почав він хрипким голосом, — але всі ці проблеми з грошима вже три місяці не дають мені жити нормально. Я ні на мить не маю спокою. Я нічого не знаю і знати більше нічого не хочу. Коли ви тиждень тому укладали з Картере угоду, то, певно, усвідомлювали, що дістати за такий строк п'ятсот тисяч франків буде неможливо. Тим гірше для вас тепер, коли минув тиждень і ви змушені визнати правду, що у вас немає жодного су.
Дроп говорив із запальністю людини, яка втратила самовладання, що й справді було так. Уже давно цей бідолашний представник науки знемагав під вагою матеріальних проблем, які з кожним днем ставали все тяжчі й робили все безнадійнішим його власне становище. Коли Міньяс погодився на оборудку, не маючи змоги заплатити, то це була його вина, хай сам тепер виплутується.