Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший
У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

Электронная книга - «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший». Краткое содержание книги:

Андрій Химко (справжнє прізвище письменника Хименко) — постать особлива, цільна і багатогранна у своїй яскравій обдарованості, високій інтелігентності й ерудованості. Це була людина, сповнена творчої енергії, з пристрасним серцем патріота рідної землі, закохана в історію і культуру багатостраждальної України. Складний і тяжкий життєвий шлях пройшов Андрій Іванович. Він поклав на олтар свободи кращі роки свого життя, проведені в німецьких та сталінських таборах. Але ніколи не корився. Політв’язні Інти в письмових спогадах говорять про нього, як про запального, енергійного юнака з почуттям людської гідності, гордого зі своєї національної приналежності.
Над цим непересічним масштабним твором Андрій Іванович працював упродовж багатьох років, урятував його від всевидющого ока КДБ, закопавши в скляній банці на городі. Нині цей незаперечний документ про знущання комуністичної влади над українським народом приходить до читача. 
1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32 ... 147
Перейти на страницу:

-То ви задля цього й прийшли до мене?

-Прийшов поділитися нашим спільним горем, якого ти за землею, гос­подаркою та дядьковим спадком не бачиш, і попередити, що коли ми не позбудемося набрідців, то будемо винищені,  лишивши дітей рабами, а землю - сплюндрованою. А ще, скажу тобі, найбільше горе - це нацькови і оббріхування нас гепеушниками: тебе, що мав царського Хреста, мене, що був із Григор’євим, Пилипа, що був унтером, Левка, що воював разом із махновцями, хоч ті й були запрошені в спілку червогоо владою, Явдокима, що чув, як убив Пархоменка в тім’я інспектор чека. Ти ж придивися, - аж трясся Балагура, тикаючи пальцем у стіл, - жодного червоного  козака сьогодні в Чигирині немає при владі із тих, що воювали за ре­волюцію. На всіх нас аж до боротьбистів і укапістів начеплено бирки контри, банди! Невже це тобі ні про що не говорить?!

-А Хорунжа, а Бондаренко?

-Хорунжа сьогодні в замах ледь сидить, Бондаренко в комуні скніє, вже тричі допитаний Бергавіновим, що осівся в Черкасах, як губернатор, про родинність через жінку із холодноярівцем Деркачем. Гепеушники під призвідством вияснення, хто є хто, ганьблять і червонокозаків, і укапістів, і боротьбистів, і навіть таких пролетарів, як Кузьма Сидо­рович Таран. Це основне завдання, що направляється з Москви.

-Дзержинського ніби перевели із ГПУ, чи що? - вкинув Карпо чуте.

-Їх усіх, використавши, переведуть на пти з часом, бо знову повернеться все до імперії. Царського генерала Каменєва, чи й Брусилова, ба, не переводять, а покручя Антонова-Овсієнка від армії відсторонили, а Пархоменка вбили і тепер на черзі Котовський.

-Казали ж, то махновці вбили Пархоменка?

-Махновці завжди хвастали, коли убивали ворогів, а тут вони заперечують, кажуть, що навіть на Черкащині не були в той час, не те що в Бузівку. Так що суди сам...

-Я за рівність і братерство, за землю й волю воював, натому й стою, а оте паплюження, думаю, тимчасове, - чухав потилицю Карпо, шкодуючи, що тратить час на розмови, не вміючи належно відповісти гостеві.

-В тому й суть, що не тимчасове і веде від рівності й братерства та волі. Земля, обіцяна селянству, поки-що відволікає його від політики й рідної армії і веде, помінявши царів, у ярмо тієї ж імперії. Її з часом відберуть, бо вже тепер говорять про сози й комуни, вона буде спільною й нічиєю, державною, а держава - не наша, а імперська. Отож, треба, щоб усе це знали наші люди, щоб неписьменні вчилися грамоті, яка б їм відкривала очі.

Наступила прикра мовчанка, Карпо дотумкувався, насупившись, роз­гадував слова гостя.

-Чував, що ти кушнірувати пробуєш? - спитав Балагура, помінявши тему. - Здібний ти і беручкий чоловік, Карпе.

-Та пробував трохи. Продав дрова, всякі поробки: ложки, люльки, ярма, снізки, іншу марницю, купив шкіру волячу, конячу і трохи козиної та овечої та й спробував промислу.

-Мав якийсь зиск із того? - для годиться спитав Семен.

-Як сказати? Мав, але праці ж скільки вклав, хоч, вравда, трохи ошатився, розборгувався з людьми та дещо про запас маю.

-Добрий день вам! - переступила поріг Ганна з білизною в руках, прямуючи з дівчатками до валькіру. - Трохи затрималися в березі з Окса­ною, - виправдовувалася, прикриваючи за собою двері.

-Гарна вона в тебе, нівроку, - сказав тихо гість, зводячись. - Шануй її, бо жінка - найнадійніший товариш у житті. По своїй знаю, - направився до порога.

-Дякую, що навідали, що простили мені, Семене, оте каліцтво, дещо розтовкмачили мені, темному. Заходьте, коли буде час і бажання.

-Спасибі! Зайду, як живий буду та матиму змогу. Перебив тобі роботу, то пробач, - глянув він на віконниці, йдучи до хвіртки. - Не хвались про мій прихід, - притишив мову.

-Хіба аж так у вас тепер склалося?

-Коби то лише в мене. Увсіх у нас, голубе, так складається, хоч не всі те розуміють, на жаль, - потис він Карпові руку, прощаючись.

“Левко про те рече і цей тієї ж править, як змовилися, - роздумував Карпо, вертаючись до роботи. - Невже стільки крові ми дійсно дарма по рідній землі пролили, нічого не домігшись? - дохлюпувалося до свідомості сказане Балагурою. - Що виписали з бідняків, то ще не доказ, - шептав він, обрізуючи багетик на віконниці. - Три десятини землі відходить до мене, а ще ж Лісок із сіножаттю, то який же я бідняк? Та й двір свій у мене, садок росте, конячки, гуси й кач­ки розвелися, нівроку, - відступив Карпо від вікна, щоб краще побачити, чи рівно наживив багетик. - Докінчити б уже швидше двір та взятися за інше.”

На коморі в припасованому на колесі гнізді заклекали лелеки, заповнивши радістю господареві груди, відволікши його від думок. Дивився на них зачудовано, пестив поглядом їх напіврозправлені крила, білосніжні груди, тонкі ноги й відкриті дзьоби.

“Чи то справді на щастя вони поселилися? - спитав себе і відчув, як хлюпнуло в груди вірою й певністю. – Вилізу, видеруся обов’язково з біди, що там не кажіть, - пішов він порати коней. - Мушу лише стяг­тися на каміння, щоб дядькового млина на горі відбудувати. Молотиму й петлюватиму, товктиму й решетуватиму в ступах пшоно й крупи, як ото під Луцьком бачив колись.”

-Стань у бік, Гривко! Поступись! Ногу, кажу! - наказав кобилі. – Ач, як подалася, бідна,- погладив він і дав пальці в її пухкі, м’які й ніжні губи. - Почекай ще трохи, ось підробимо, то поправишся, аж на сонці лищатимеш, - потер він перенісся й Гнідкові.

“Не замикатися, а йти до людей, миритися, гуртуватися, - шкребучи коней, згадував він Балагуру. - А з ким гуртуватися і для чого? - роздумував. - Та й де на те взяти часу, коли робота й нужда за горло беруть? Ганна знову, видно, в тяжі, та й “зовухна” мабуть така, бо побільшало ластовиння в неї. Як у перегінки бавляться між собою. Ото Пилипові буде радість, як знову двойнею розродяться, щоб “поповнювати свій народ”, як мовить, - посміхнувся в ус та й споважнів, згадавши хворих Домку й Гриця. - Невже правду хвершал каже, що вони не жильці?” - боляче подумав про сестру й сина, що майже не піднімалися з постелей.

По закінченні порань у дворі нарешті скінчився й день Янчуків, але в хаті щедопізна блимав каганець, і в мовчанці ще довго Карпо мережив свіжо поточені шпиці до коліс, а Ганна гнула голову до колін над вишивкою, гаптуючи шмат перкалю.

Піднялися і наступного дня, як завжди, рано, ще засвіт. Ганна першою, а Карпо їй услід. В потемках наспіх одягалися, вмивалися над ночовками, молилися пошепки Богу, поки вона рипнула дверима в кухоньку, а він - надвір. Лише малу часину він і був там, бо Ганна зразу ж почула чиюсь розмову в світлиці, а вернувшись туди, побачила сусідку Явдоху і Карпа.

-Таке, кажу вам, стряслося, що й слів немає, - сплескувала руками гостя. - Ну чисто всіх коней цю ніч покрадено в ГПУ! Ну чисто всіх!..

-Посидьте, Явдохо, я зараз вернуся, - кинувся Карпо до стайні. - Ні, : наші, слава Богу, цілі, - вернувся він згодом у хату.

-Не інакше, цигани те неподобство вчинили, - м’яла руку в руці гостя. - Думаю, попереджу  вас...

-Спасибі, але я не вірю, Явдошко, що те вчинили цигани, - сів на лаву спантеличений новиною Карпо. - Не помічалося за ними такого зло­дійства в нас, - сумнівався він. - Тут щось інше під їхню личину вчинено.

-Йой, не кажіть, Карпе, - заперечила сусідка. - Не дарма ж цілий день отой Ониськів циганчук Василько коней торгував по всьому місту. Одного купив, а тих усіх видивився та й сторгував, як усі спали.

-Кажете ж, їх покрадено тільки у ГПУ, а Василько там не торгувався, - згадав він, що і  до нього навідувався циганчук, але коней не дивився, а лише питав, чи він не продасть своїх. -  Онисько та й інші цигани, Явдошко, тим займатися не будуть, а в ГПУ - й поготів. Знаємо ж їх усіх тут здавна, - переконано сказав Карпо. - Якщо це і вчинили цигани, то нетутешні, але і в це тяжко повірити, бо тутешні й чужим того не дали б вчинити, - згадав Карпо враз про дядькового Змія і кинувся стрімголов із хати. За мить Ганна й гостя завважили тільки його спину в просвіті хвіртки.

На велике Карпове здивування дядьків кінь був на місці. При появі Карпа він затупцював неспокійно, застриг вухами, озвірено глянув, зободивши шию, а пізнавши Карпа, заспокоївся.

1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32 ... 147
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)