Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
— Ой, а тут нічого не лишилося… Але ж ви все’дно не хочете… — чомусь вирішила вона за всіх.
Чоловіки виглядали досить втомленими. Вже було пізно, й Вероніка, Кен та Оксана з донькою заспішили збиратися. А мене залишили наодинці з незнайомцем із далекої незрозумілої Америки… Мені стало незатишно. Поклавши його спати на своєму дивані, собі послала на тапчані. На щастя, гість заснув одразу ж, тільки-но його голова торкнулася подушки.
Перемивши посуд, я ще довго сиділа на кухні і думала: навіщо мені все це? Ну, не можеш ти, люба, без пригод. Як завжди, створюєш собі проблеми… А далі що? Але, мабуть, такою вже мене сотворив Господь… Якось воно буде…
Ранок був клопітний: Майк прокинувся десь о п’ятій, а я щойно задрімала. Це й не дивно: різниця між часовими поясами Аляски й України — 11 годин, тобто коли в нас ніч, у них день. І навпаки. Почувалася геть розбитою. Підозрюю, що мій гість теж. Утім, намагаючись лишатися гостинною, почала пригощати кавою й щойно посмаженими сирниками. Дивно, Майк був від них у захваті. А може, не все ще втрачено? Недарма ж кажуть: шлях до серця чоловіка пролягає через його шлунок. Цікаво, а що вони їдять там, у своїй Америці?
Виявилося, що гість зазвичай п’є слабеньку каву, проте літрами. Ні-ні, я не обмовилася! Протягом першої половини дня він випиває… півтора-два літри цього напою! Тоді я виділила йому спеціальну каструлю — нехай сам собі варить яку хоче. Він був вдячний за мою кмітливість — так мені здалося, ми ж бо спілкувалися жестами. Оце хтось би подивився, напевно, реготав би! Чистісінький «Асісяй», як у клоуна Полуніна!
Утім, дуже корисною виявилася «Книжка виразів», яку Майк прихопив із собою. Така книжка — дуже хороша підмога. Взагалі, було помітно, що він готувався до поїздки. Прочитав в Інтернеті все, що зміг знайти про Україну. Це трохи покращило мою думку про американського гостя.
Вероніка зателефонувала лише по обіді. Ми вже погуляли в парку, навідалися до магазину. Я якимось «шостим відчуттям» здогадувалася й «показувала» відповіді на його нехитрі запитання, і ми залишилися цілком задоволені одне одним. Вероніка збиралася до Києва і залишила нас «напризволяще». Спочатку я запанікувала. Господи, чим зайняти гостя? Куди повести? Що показувати? Чим годувати? Але Майк був терплячий та доброзичливий, і ми обидвоє провели три цікавих дні у «бесідах» за допомогою словника та розмовника. Гуляли містом. Я була вдячна Майкові, що він не намагався залицятися до мене. Навпаки, був ввічливим, уважним і чуйним.
Попереду була екскурсія до Києва. А між нами вже встановилися цілком дружні стосунки. Відчула: мені подобався цей незнайомий чоловік. Але скільки ще хотілось дізнатися! Як вони там живуть у своїй Америці? Отож я вирішила: почну вчити англійську, треба ж листуватися. Або (таке ж можливо?) поїду до США й нарешті подивлюся, як вони там живуть…
Київ… Гарне зелене місто, в якому майже про кожен квартал можна розповісти щось цікаве. Ось узвіз на Подолі, будинок, де жив знаменитий Михайло Булгаков. Ось Володимирський собор, який розписували всесвітньо відомі художники — Врубель і Васнецов. Софійський собор, Андріївський, Михайлівський… Києво-Печерська Лавра і Музей Великої Вітчизняної війни. Усе це справило на мене неабияке враження, а Майк був просто у захваті!
Яке прекрасне місто, які історичні та культурні пам’ятки! Я ж відчувала гордість за свою Україну і вдячність цьому чоловікові з-за океану за те, що він так шанобливо і захоплено ставиться до нашої історії та культури.
Там же в Києві я познайомила свого американського гостя з сином. І була приємно здивована, як швидко чоловіки заприязнилися.
У Оксани з Кеном чомусь не заладналося. То вона повсякчас натякала йому, що їй треба щось купити, а він, недотепа, її ніяк не розумів. Звісно, Оксана злилася, а Кен губився у здогадках.
Одного дня ми з Майком запросили їх на вечерю — до себе додому. Майк вирішив приготувати вечерю власноруч і потішити нас запеченими свинячими реберцями з соусом й печеною картоплею. Вечеря вже стояла на столі, наповнюючи простір спокусливими пахощами. І тут Оксана прошепотіла мені втаємничено:
— Слухай, Поліно, а давай з тобою поміняємося?
— Це ти про що? — здивувалася я.