Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— Коротше! — гукнув полковник. — Вам зосталася одна хвилина.
— Залізнична рада віддала наказ подати вашій вельможності три найкращі паровози серії «С», але ж, прошу вашої ласки, пане полковнику, депо відмовляється виконати наказ ради! Там засіли прокляті більшовики, їх треба всіх перестріляти, ваша вельможність! Я благаю вас, ваша вельможність…
— Проженіть геть цього ідіота! — скривився полковник, — Я говоритиму тільки з представником депо! Даю вам ще п'ятнадцять хвилин. — І він гучно грюкнув широким вікном.
Комендант з ад'ютантом, притримуючи шаблі, кинулися до управління бігцем. Головатько розгублено озирнувся навкруги, тримаючи шапку в руках і не знаючи, що ж йому далі робити.
— Цурюк! — підштовхнув його вартовий прикладом. — Луф!
Тоді Головатько напнув шапку і тихо поплентався за комендантом услід.
Представник від депо прийшов не через п'ятнадцять, а через двадцять п'ять хвилин.
Він ішов неквапом, засунувши руки глибоко до кишень кожушка. На станції пакгаузу висіло якесь оголошення, і він спинився його перечитати. То була ще торішня об'ява про заборону ходити через залізничну колію стороннім особам. Під дверима блокпоста скиглило паршиве змерзле цуценя. Представник від депо спинився і жалісно поцмокав до нього. Лампівнику, що прочищав скло в ліхтарі, представник від депо запропонував закурити…
Полковник стояв біля вагона, нетерпляче похлопуючи знятою рукавичкою по лівій долоні.
Ви хто? — зустрів він представника від депо.
— Я машиніст Шумейко! — відповів представник і ввічливо підняв свій чорний каштет з срібним паровозиком попереду.
— Представник від депо?
— Еге, — сказав Шумейко, — хлопці переказували, що ви просили зайти до вас, немов справу якусь до робітників маєте?
Сині жили знову набрякли на лобі в полковника, але він стримав себе.
— Три паровози, — неголосно Відкарбував полковник, — мені потрібні негайно. Я даю вам п'ятнадцять хвилин.
— Паровози холодні, — знизав плечима Шумейко. — Пану полковнику треба було повідомити з попередньої вузлової станції, тоді б ми наготовили завчасу. Адже пан полковник розуміє, що для того, щоб розігріти паровоз, треба годину, а то й дві. За півтори години ми можемо подати вам три паровози…
Полковник впер очі Шумейкові в перенісся. Шумейко ввічливо зустрів гострий погляд двох сірих, лютих очей. Полковник похлопав рукавичкою по долоні, потім застромив її за борт.
— Добре, — нарешті сказав він, — я згодний дати вам півтори години.
— Добре, — проказав і Шумейко, — півтори години — великий час. Ми сподіваємося, що цього буде досить, щоб скласти всі ваші гвинтівки, кулемети, патрони, гранати он там, під деревами. Гармати можна залишити на платформах — ми відчепимо платформи маневровиком. Холодну зброю теж треба скласти. Ми можемо залишити тільки один палаш особисто вам, як командирові регіменту, поскільки це..
— Взять! — зарепетував полковник. — Під караул! — Він зробився синій, і жили на лобі напнулися, мов мотузки.
Гримлячи гвинтівками, солдати оточили Шумейка. Шумейко ледь-ледь зблід.
— До тої пори, — спокійно промовив він, — поки я буду у вас під караулом, жодна душа не прийде до вас говорити про паровози. Якщо ви накажете розстріляти мене, залізнична колія до Волочиська буде зірвана в шести місцях. Подумайте, гер полковник. Я даю вам п'ятнадцять хвилин.
Може, з хвилину полковник не міг вимовити й слова. Бліді ад'ютанти стовбичили перед ним, затамувавши дух. Шумейко поправив кашкет і знову засунув руки глибоко до кишень кожушка. Петлюрівський комендант та його ад'ютант стояли, виструнчившися і тремтячи, з долонями біля кашкетів.
— Під караул! — прошипів нарешті полковник. Четверо унтерів негайно ж оточили Шумейка. На мить сірі очиці полковника всвердлилися в лице коменданта. — Ви не влада! — просвистів він крізь зціплені зуби. — Ви… ви… собачий кал! — перекладач переклав це дуже точно. Комендант хитнувся і хутко засопів.
Шпори дзенькнули, і полковник зник у вагоні. За хвилину з вагона виплигнув сурмач і, звівши сурму вгору, пронизливо і довго засурмив. Десятки офіцерів уже бігли вздовж ешелонів, унтери свистіли в сюрчки. З гвинтівками в руках, застібаючи пояси, підтягуючи ремінці під касками, з вагонів сипалися солдати і бігли до перону, шикуючися в шеренги. Шумейко неквапом крокував до будівлі комендатури. Двері комендатури хряснули, і двоє унтерів вросли в землю біля ґанку.