Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Біля одного з вагонів збилася невеличка купка. Кілька переляканих спекулянтів, кілька гімназистів з лопатами, з гвинтівками — Золотар, Піркес і Стах. Стах стояв у середині кола, весь зібгавшися, прихилившися, зсунувши кепку на чоло, і рука, що тримала гвинтівку, тремтіла. Проти Стаха — трохи блідий, застромивши руки в кишені добротної шинелі, над двома торбами стояв Стахів брат, Бронька Кульчицький. Він возив сіль і сало з Бірзули[501] до Волочиська, там продавав польським контрабандистам, купував какао і камінці для запальничок, віз до Києва і брав за них срібні портсигари й золоті п'ятірки. Зараз скрізь довкола щодня бували перевороти, і крутитися коло якоїсь армії не було жодної рації. Броньчина блідість вже сповзла з лиця, і він починав нахабно посміхатися.

— Ой, понт! — чмихнув він. — Зняли ярмарок на цілу неньку Україну! Ну, розступіться, я й пішки додому дійду. — Він ступив до своїх мішків. — Пусти! — штовхнув він брата ногою.

Стах засопів і знову став на попереднє місце.

— Що в тебе в мішках? — прохрипів він, зібгавшися ще більше.

— Свобода! — хизуючись, виклично чмихнув Бронька. — Повні мішки свободи! — Він копирснув ногою обидві торбини. Чоботи були в нього новенькі, хромові. На шинелі каракулевий комір. — Ганяю за свободою з власним мішком. Ану вас к свиням собачим, патріоти! Пусти-но!

Стах відштовхнув його руку і відступив крок. Він вперся чорним, пронизливим поглядом братові в очі. Бронька теж відступився і впер руки в боки. Нахабна посмішка перебігала в примружених очах і по скривлених губах. Так застигли вони на мить один проти одного — два брати. Один високий, ставний, глузливо-нахабний — старший. Другий маленький, шкутильгавий, розлючений — молодший.

— Неси мішки до отих вагонів, — прохрипів Стах, — для хворих на тиф полонених беремо…

— Аякже! — сіпнув головою Бронька. — Знайшли дурного! Для себе на буферах страждав!

— Неси… а то!..

— Хі! Налякав! Держіть мене ззаду, бо зараз упаду!.. Ану, пусти!

Груди Стахові важко здіймалися, на щелепах тремтіли набряклі кульки. Перед ним був його брат, його рідний брат, сип його батька. І це був старший брат, голова і верховода в хаті. Здоровий, розпаскуджений гевал. Сьогодні, як прийде Стах увечері додому, Бронька скрутить йому руки і так наб'є, що вранці Стах ледве дошкандибає до депо на роботу. Бувало таке вже частенько.

— Ат! — розсердився Золотар. — Вдар його раз…

Але Бронька вже випередив Золотареву пораду. Він розмахнувся і згори вниз ударив Стаха в обличчя.

Стах хитнувся, і Піркес вчасно встиг вихопити з його рук гвинтівку.

— Віддай! — закричав був Стах, але зразу ж забув за гвинтівку і з місця, немов на пружині, підплигнув угору. Його невеличкий, але міцний і гострий кулак з усього розмаху вгилився Броньці під ніс.