Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Він розчинив двері, і холодний вогкий вітер зустрів їх зразу за порогом. Сльота була страшна.
Козубенко поставив комір і ще кінчав свою мисль:
— Я, розумієш, Ваню, от уже три роки, як кочегаром їздю. Був я, значить, в Одесі, в Києві, в Могилеві й у Волочиську. І я вже, брат, не такий, як три роки тому. Прямо скажу — людина я цивілізована. І життя вже бачу, як колію в рейсі перед собою, нехай і вночі. Де не побачу оком — догадуюсь, ну, просто відчуваю. Уклон де чи де підйом — з самого руху, отак тут, серединою, під серцем, розумію. Або ще — як колеса б'ють об стики, чи золотник як похитується… Отак і в усьому житті. Де знаєш, а де тебе просто середина твоя штовхає, веде… Ну, мовчок!
Вони вийшли на вулицю, а тепер треба було вже йти швидко і мовчки. Дощ ряснішав. Під семафором на одеській все ще гув «0°». То там, то тут — ближче, то далі — бухали поодинокі постріли. Може, когось грабували, може, бадьорили себе патрулі, може, просто розважалися з похмілля гайдамаки.
НЕВІДОМІ РЕПАТРІАНТИ
Похорон був печальний і короткий.
Кожну могилу розраховувалося на двадцять мерців, і могили були викопані в ряд — уздовж насипу крайньої запасної колії, в далекому за територією залізниці й міста тупику. Грунт тут, в глибині, залягав глинистий, м'який, верхній шар чорнозему сягав заледве півметра — і по рудих стінках могил він стікав тепер широкими чорними патьоками. Дощ звечора так і не вщухав — горбки глею розквасились і розпливлись.
Тіла померлих репатріантів пролежали в вагонах понад десять днів. Осінні тумани повзли від залізниці на місто з отруйним пахом розкладу й тліну. Щури табунами нишпорили довкола моргів, і пішла вже чутка, що вслід за висипним тифом іде чума.
Петлюрівська влада чинила по місту й селах довкола труси та арешти, провадила мобілізацію, реквізиції й облави, але справами репатріації не турбувалася. Делегатів загону добровольців-санітарів, які прийшли просити допомоги, прогнали геть і пригрозили розстріляти загін, якщо пошесні трупи не будуть знищені негайно самим загоном і яким завгодно способом.
Тоді робітнича Рада видала своєму представникові необмежені повноваження. В службі колійного ремонту реквізували сотню лопат. Слюсар Тихонов прийшов до гімназії й оголосив півтораста гімназистів середніх і старших класів мобілізованими. Півста зразу ж втекло. Тоді з'явився Козубенко з десятьма комсомольцями, озброєними гвинтівками.
Під конвоєм сотня гімназистів прибула на визначене місце увечері. Там палали вже розпалені Лелекою, Чорногузом і Боцяном великі багаття. Вони прожарювали землю, гріли й світили. В рудому туманному мареві сірі скулені дитячі фігурки взялись до роботи. Протягом ночі дві сотні дитячих і юнацьких рук і вирили ці півтора десятка братських могил…
Ранок був пізній — мрячний, дошкульний.
Нарешті Сич подав знак. Могили стояли розкриті одна в одну. Клацнули засуви вагонів-моргів. Гімназисти вишикувалися в довгу чергу. Кожну лопату тримали по двоє — один за кінець держална, другий за лезо. На дві лопати впоперек санітари клали мерця. Тоді четверо гімназистів повзли з ношею з насипу вниз. У могили складали штабелем в два ряди.
Вітер дув безнастанно — налітав стіною, штовхав у спину, закручував поли шинелі під коліньми. Гімназисти підковзувалися на мокрому глеї, падали в багнюку, оступалися в могили на купи мертвих тіл.
Сич ішов позаду з відерком і заливав могили білим вапном. Потім нашвидкуруч насипали горбки.
Слюсар Тихонов стояв із списком і виставляв хрестики проти прізвищ. Втім, хрестики шикувалися здебільшого проти порожніх граф. Більшість померлих була без документів, і прізвища їхні зосталися невідомі.
Коли вагони були вже порожні, а п'ятнадцять рудих і мокрих горбків вирівнялися в ряд, слюсар Тихонов підписав після списку: «І ще сто тридцять сім мертвих тіл невідомих репатріантів».
Сербин, Макар, Золотар, Козубенко і представник від гімназистів поставили свої підписи внизу. Якийсь час ще потопталися ніяково на місці, немовби ще щось таке треба було зробити. Стах потяг носом — його вже прохопив осінній нежить. Він кинув оком від краю до краю на ряд могил.