Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Сербин з Шуркою кинулися до барака. І холодний жах охопив їх. Благенькі диктові стінки барака сухо потріскували, і барак був сповнений звуками коротких, але рясних хлопків, немов наспіх відкубрювалося десятки пляшок і пляшки стріляли тугими корками. Бараки були в зоні обстрілу з усіх трьох сторін. Лінія пробою пішла під стелею, але негайно ж різко впала нижче — майже на рівень помостів-полів. Плач, вигуки й зойки сповнили барак. Дужчі хворі зривалися й бігли геть, немічніші скочувалися на долівку. Непритомні лежали, як були, і вже не в одного з них був розкраяний череп.
Сербин і Шурка кинулися до полу. Вони хапали хворих за ноги, стягували у прохід між полами і по одному засували в тісну просторінь попід поли. Тоді вибігли надвір і мерщій побігли до другого барака поруч. Там чергував Макар сам. Активний кулеметний бій тривав по кілька хвилин, потім уривався на якийсь час, а тоді знову сплескував дужче й дужче. Так — то зростаючи, то стихаючи — бій невгавав.
Покінчивши з другим бараком, вони вже втрьох із Макаром щодуху побігли до третього, який стояв трохи віддаля, ближче до перону. Там чергував Золотар. Кулі рясно сипали на метр від землі, і бігти треба було, зовсім прихилившися, припадаючи до землі. Вже розвиднілося зовсім, і сонце намагалося прорвати запону хмар. Але туман плив низько і притискав до землі сиві переддощові сутінки.
Позиції німців були дуже зручні. Вони залягали за міцним бруствером. Крім того, вони мали багато кулеметів. На простороні вздовж тифозних бараків — метрів із п'ятдесят кулеметів виставлено шість. Позиції повстанців були з цього боку значно невигідніші. Вони залягали вздовж насипу, за його схилом. Окремі стрільці припали за колесами товарних вагонів, що валкою стояли на крайній колії. І кулеметів тут повстанці не мали.
Двері третього барака були розчинені навстіж, і впоперек через поріг лежав чоловік.
— Золотар! — скрикнула Шурка.
То був Золотар. Тоненька цівка крові стікала в нього з лоба по щоці. Куля черкнула скроню і довгою смужкою зрізала шкіру. Шурка вихопила хустку і притихла Золотареві до лиця. Але Золотар мотнув головою вліво і застогнав. Ліве плече його шинелі хутко намокало рудою плямою. Сербин кишеньковим ножиком розпоров рукав шинелі і гімнастерку. М'ясо на плечі було розшматоване, і з широкої рани стирчав матовий суглоб. Золотар кинув оком на рану і відвернувся.
— Ат! — простогнав він. — Пропало плече!..
Але пропадало не тільки плече. Бараки були тифозні, і перев'язувати рани не було чим. Макар мерщій скинув шинель, тужурку і почав дерти на собі сорочку. Пронизливий вогкий вітер враз огорнув оголений Макарів торс і вкрив його дрібними гусячими зморшками. Тремтячи й кулячися, Макар схилився до рани. Ніколи в житті ні він, ні Сербин, ні Шурка не перев'язували ран.
Одначе тепер стріляли тільки німці. Повстанці мовчали. Вони ж не могли стріляти на німців: їхні кулі летіли через голови німців туди, де тріпотів проти поривів вітру білий прапор з червоним хрестом. Вони не могли розстрілювати хворих у бараках…
Німці мали вдосталь зброї, німців захищав міцний бетонований бруствер, і вони прикривалися ще сотнями знесилених у тяжкій тифозній пропасниці тіл, і з-поза цих тіл, як з-поза живого бруствера, вони відкрили ураганний огонь на мовчазного супротивника.
Тоді повстанці враз звелися з-за насипу і закричали «ура!». З гвинтівками, обрізами та вилами в руках повстанці кинулися щодуху бігцем уперед. Півтораста метрів була тут завширшки територія залізниці, і їх треба було перебігти проти лінії огню, скерованого просто в упор.
«Ура!» — покотилося хвилями, і хвилі били штормово, одна за одною.
Виття десятків кулеметів зустріло атаку і проковтнуло крик.
Німецькі кулеметники лежали за схилом бруствера — по три-чотири солдати на кожний кулемет — і звиви вистріляних стрічок та гори порожніх цин височіли обабіч кожного кулемета. Німецькі кулеметники припали ще нижче за перон, і тільки носки чобіт гризли асфальт, в тремтливому напруженні соваючися по землі.
«Ура!» — прохоплювалося миттю крізь кулеметне виття, і лише кілька повстанців впали через рейки і шпали.
Цеп хвилею підкотився під перон, і тут повстанці виконали блискучий маневр. Вони підбігли до перону щільно, під самісінькі дула кулеметів, і раптом зникли, як один. Колія була порожня, і повстанців вже не було. Перон підносився над колією на цілий метр, німці лежали по цей бік на схилі. Повстанці, підбігши, присіли під перон, по той його бік.
Чудна тиша запала тепер скрізь. Повстанці не кричали «ура!», німецькі кулемети урвали гуркіт. Між кулеметними дулами і повстанським цепом тепер вже була відстань не більше трьох метрів — ь ось стирчав з-під перону багнет, от похитувалися блискучі вила. Ворог лежав зовсім тут — дістати багнетом і ударити прикладом. Але його не було, і стріляти вже не було на кого. Чудна тиша запала тут, і зразу стало чути, що боєм заллято все далі окіл — кулемети рокотали десь біля вагонних майстерень, на вежі депо, на вокзалі, на вулицях, на передмістях. Гвинтівки били пачками, залпами і вроздріб. Воював весь світ. Бій точився за кожний ступінь залізничної території й міста…