Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Бронька не сподівався на удар і, не втримавшися на ногах, гепнув навзнак.
— Поїхали! Поїхали! — загукав у цей час звідкілясь із туману голос Козубснка. — Сідай! — «Кукушка» свиснула. Семафор був закритий, але агент спрямував летучку на обхідні путі.
Бронька схопився, розлючений, оскаженілий.
— Покруч триклятий! — зойкнув Стах і вдарив Броньку вдруге в те ж саме місце.
Бронька хитнувся і знову упав. Він закричав диким репетом прокльони та брудну лайку і, вхопивши Стаха за ноги, сіпнув до себе. Стах упав зверху на нього. Вони звилися в тісний клубок і покотилися по гравію в рівчак.
— Сідай! — гукав десь Козубенко з туману. — Сідай! Якусь мить ноги Стаха і Броньки мелькали по черзі вгорі.
Бронька лаявся, Стах борюкався мовчки. Але образа і лють маленькому Стахові надали надзвичайних сил. Він вислизнув угору і скочив на рівні. Ще раз він затопив Броньці в вухо, тоді відійшов геть і сплюнув кров набік. Бронька, плачучи, сидів у рівчаку, руками по лікті в багнюці. Його франтувата шинель була закаляна вщент. Підошва елегантного чобота відірвалася і під носком вишкірила зуби.
Піркес вхопив Стаха за руку і потяг геть. Летучка вже рушила і заклацала буферами.
— Прийдеш додому, — верещав Бронька, — заб'ю! Рудий пес! Шкандиба!
Він раптом зірвався і кинувся до своїх мішків.
— На! На! — вищав він, штовхаючи торби носками. — На! Забирай! Ідол проклятий! Забирай! Каравул! Гвалт! Грабують!
Золотар нахилився до торбини з салом, підняв її з землі і кинув у вагон.
Стах з Піркесом якраз плигнули на тормоз останнього вагона. Але Золотареві вже було пізно доганяти.
Золотар закинув гвинтівку за плечі і, притишивши ходу, пішов спокійно вздовж ешелону. До станції було кілометрів зо два.
Спекулянти гукали йому лайку навздогін, але Золотар ні разу не озирнувся.
Він ішов помаленьку — довгастий і цибатий, — сердито бурмочучи щось собі під ніс.
ВОЛЯ НАРОДУ
Три німецькі ешелони вишикувалися один коло одного вздовж перону військової рампи. Паровозів під ешелонами не було.
На танку комендантського управління рампи стояли петлюрівський комендант, його ад'ютант і черговий залізничний агент. Перед ґанком — гурт німецьких офіцерів.
— П'ятнадцять хвилин! — гукнув сивоусий німецький полковник, і ліва рука його відкарбовувала всі наголоси короткими ударами долоні об ефес палаша. — П'ятнадцять хвилин, і жодної секунди більше! — Жили на його низькому лобі налилися синьою кров'ю. — За п'ятнадцять хвилин я викочую гармати і громлю в тріски все! — Він коротко кинув рукою навкруги і знову почав карбувати на ефесі. — Станцію, місто, всі брудні халупи ваших свинячих машиністів. Я скінчив.
Він справді скінчив і, клацнувши шпорами, повернувся на місці. Широкими кроками він рушив до офіцерського вагона.
Весь його штаб юрбою посунув за ним. Шпори дзенькали, палаші хльостали по довгих теплих шинелях.
Петлюрівський комендант та його ад'ютант стояли виструнчившись, блідий черговий агент розгублено тупцював, тоскно позираючи праворуч і ліворуч — як би йому втекти?
Робітники депо відмовилися подати паровози під ешелони німців, які верталися до Німеччини із зброєю в руках. В Німеччині буяло спартаківське повстання[502]. Кожна гвинтівка в руках німецького солдата — це був постріл у спину німецькій революції. Та й німецька зброя потрібна була українським робітникам і самим — отут.
Петлюрівський комендант кинувся до управління, до телефону. Ад'ютант стояв поруч із ним, так досі й забувши свою руку біля кашкета. Залізничний агент скористався з того і мерщій утік.
За десять хвилин — в розстебнутому пальті, з шапкою набакир — прибіг захеканий голова петлюрівської «залізничної ради» Головатько.
— Ви хто? — запитав його полковник, спустивши у вагоні вікно, і, немов неуважно, поглянув на годинник на своїй руці.
— Я Головатько… — скинув Головатько шапку, — цебто я голова… залізничної ради… Головатько…
— Так от, Головатько залізничної ради, — сказав полковник, — за три хвилини ви будете розстріляні! Пане лейтенанте, візьміть Головатька ради під караул!
Четверо солдатів вмить виросли спереду і ззаду. Головатько захитався, і синє лице його зросив піт. Загикуючися, б'ючи себе в груди, він почав благати полковника. Він доводив, що він не винен, що залізнична рада взагалі не винна, що всі «свідомі українці-залізничники», які стоять на сторожі інтересів української самостійної державності, глибоко шанують велику дружню Німеччину, її непереможну армію і, зокрема, її високошановний нейтралітет в справі боротьби «щирих українців за їх національне визволення»…
502
В Німеччині буяло спартаківське повстання. — Йдеться про революційні виступи під керівництвом німецького пролетаріату, очолюваного революційною організацією німецьких лівих соціал-демократів «Союз Спартака» в листопаді 1918 р. Буржуазія розгромила революційний рух, по-звірячому були вбиті вожді німецького пролетаріату, організатори «Союзу Спартака» Роза Люксембург (1871–1919) і Карл Лібкнехт (1871–1919).