Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
На піку своєї діяльності в 1977 році RAF викрав і невдовзі стратив Ганса Мартіна Шлеєра, голову автомобільної компанії Daimler Benz та президента Промислової федерації Західної Німеччини. Вони також убили Зіґфріда Бубака, генерального прокурора Західної Німеччини, та Юрґена Понто, президента Dresdner Bank. Але це була їхня лебедина пісня. Уже в травні 1976 року Майнгоф (затриману в 1972 році) знайшли повішеною в її камері в штутгартській тюрмі. Було схоже на самогубство, хоча деякі пліткарі наполягали, що її стратила держава. Баадер, затриманий під час перестрілки у Франкфурті в 1972 році, відбував довічний термін у в’язниці, коли і його знайшли мертвим у камері 18 жовтня 1977 року — в той самий день із Ґудрун Енсслін та ще одним ув’язненим терористом. Їхня підпільна організація існувала й у 1980-х роках, хоча й була не такою потужною: у серпні 1981 року вона намагалася підірвати штаб-квартиру Повітряних сил США в Рамштайні в Західній Німеччині, а наступного місяця «Команда Ґудрун Енсслін» зробила невдалу спробу замаху на головнокомандувача сил США в Європі.
Оскільки німецьке терористичне підпілля не мало чітко визначеної мети, його досягнення можна було виміряти тільки тим, якою мірою йому вдавалося збурити громадське життя та підірвати роботу німецьких державних інститутів. У цьому воно зазнало очевидної поразки. Найбільш виразно репресивним заходом, до якого вдалася тогочасна влада, було ухвалення Berufsverbot соціал-демократичним урядом Віллі Брандта у 1972 році. Цей декрет забороняв приймати на державну службу будь-кого, хто вдавався до політичної діяльності, що суперечила Конституції, та, очевидно, мав на меті тримати прибічників лівого і правого політичного радикалізму подалі від відповідальних посад. У культурі, якій і так був притаманний надприродно розвинений громадянський конформізм, це, безумовно, викликало щонайменше страх цензури; але це навряд чи можна було вважати початком диктатури, як боялися — та, з іншого боку, сподівалися — критики режиму.
Ані терористична лівиця, ані, вочевидь, відроджувана неонацистська правиця — зокрема відповідальна за вбивство 13 та поранення 220 осіб під час теракту на мюнхенському святі «Октоберфест» у 1980 році — не змогли вивести Республіку з рівноваги, хоча їм і вдалося викликати в консервативних політичних колах легковажні розмови щодо потреби обмежити громадянські свободи та встановити «Порядок». Значно більше непокоїло те, як група Баадера — Майнгоф змогла своїми ідеями заслужити загальні симпатії серед загалом законослухняних інтелектуалів і науковців[352].
Однією з причин, чому терористи викликали в місцевих літературних та мистецьких колах співчуття, була ностальгія за втраченим німецьким минулим. Вони нерідко вважали, що в Німеччини двічі відібрали її спадщину: спочатку нацисти, які позбавили Німеччину її поважного, «прийнятного» минулого; а потім — Федеративна Республіка, якій американські наглядачі нав’язали викривлене сприйняття себе. За словами кінорежисера Ганса-Юрґена Зіберберґа, нація «була позбавлена духовної спадщини, духовно обкрадена… ми живемо в країні без Батьківщини, без Heimat». Це виразно націоналістичне забарвлення ліворадикального німецького тероризму, який вважав своїми мішенями американських окупантів, мультинаціональні корпорації та «міжнародний» капіталістичний лад, знаходило відгук серед інших людей, як і твердження терористів про те, що саме німці були жертвами чужих маніпуляцій та інтересів.
У ті роки з’явилося безліч фільмів, промов, книжок, телевізійних програм і публічних коментарів щодо проблем історії та ідентичності країни. Так само як Фракція Червоної армії, яка проголошувала, що бореться із «фашизмом» (так би мовити, за дорученням), західнонімецькі інтелектуали лівого і правого крила боролися за контроль над справжньою німецькою спадщиною. Інший колега Зіберберґа, режисер Едґар Райц, створив надзвичайно популярний шістнадцятигодинний телесеріал «Heimat: німецькі хроніки». В історії родини з гірського масиву Гунсрюк у Райнланд-Пфальці простежувалася сучасна історія Німеччини від кінця Першої світової війни до тодішніх часів.
352
Бездоганно законослухняна Французька соціалістична партія навіть створила «Комітет із захисту прав людини» у Федеративній Республіці, який пропонував обмін досвідом і підтримку тим підзахисним, яких держава звинувачувала в терактах.