Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— Однак виглядає так, ніби він має якесь алібі, хоча воно й має багато білих плям, — втрутився Тюдор. — Начебто напередодні він дістав звістку, що помер його дядько, і 28 травня вранці він поїхав у Чіліпи. Й отець Лука це підтвердив. Проте, коли він прибув туди, якісь люди сказали, що сталась помилка і непорозуміння, тож він одразу поспішив назад, аби встигнути на корабель. Але, за його словами, так і не встиг.
— Якісь люди! Якісь люди! Хотілося б дізнатися, що ж то були за люди.
— Я його питав, проте він мені так і не відповів. Посилався на те, що він їх не знає. Або навмисне їх приховує, як козирний туз у рукаві, на випадок, якщо до чогось дійде.
— А чому ж він тоді, якщо, за його словами, це була хибна тривога, вже того самого дня, 28 травня чи хай навіть 29, не вийшов на роботу? Де ж він був тих три дні?
— Треба дізнатися, о котрій годині він був у Чіліпах і, спираючись на це, підрахувати, чи міг він встигнути на корабель раніше від нас.
— Боже, як все заплутано! Все можливо. І що був на кораблі, і в Чіліпах, і в обох місцях в один день, і хтозна, де ще. А бачили його там якісь люди! І тільки Господь знає, скільки таких «якихось людей» він ще тримає в рукаві! Божевільня. Ні, пане Башич, ви все ж таки мусите його впізнати, щоб ми хоча б у чомусь були впевнені.
— Вам не спадає на думку, пане директоре, що мене навіть Бог не порятує, якщо він дізнається, що в цьому замішаний я? Ясно, він нічого не зробить, доки я тут, у готелі, проте будь-якої миті, як я звідси поїду, зі мною може статися все, що завгодно.
— Не переживайте, будете в порядку. Ми зробимо все обережно, як ви й просили.
— Чому було не покликати одразу поліцію...
— Так, але що ми їм скажемо? А якщо наш підозрюваний, взагалі не той, кого ви бачили?! Поліція обшукає всі приміщення, перегорне догори дриґом кімнати гостей... А завтра вдень готель вже стоятиме абсолютно порожнім!
Врешті-решт чоловіки домовились, що таки приймуть пропозицію Бонетті, проте вирішили, що мусять бути взагалі непомітними. І не варто розгулювати рестораном, а краще всім трьом розміститись в аперитив-барі, звідки можна без підозр оглядати увесь ресторан. Бонетті розпорядиться, що в барі приглушать верхнє світло, аби ще більше приховати їх від сторонніх поглядів гостей із зали. І коли здавалося, що вже про все домовлено, Башич знову почав турбуватись й виказувати явні ознаки паніки.
— Прошу вас, пане директоре! Може, все-таки якось можна цього уникнути...
— Ніяк не можна! — Бонетті був непохитний. — Як я зможу викликати поліцію, якщо я не певен, про кого йдеться і кого потрібно арештувати? Ви можете бути абсолютно спокійні, пане Башич. Все відбуватиметься так, що ви його бачитимете, а він вас ні... — Потому звернувся до Тюдора. — Я піду першим, а ти, Франко, з паном потихеньку підете услід. Якщо я подам вам знак, негайно вертайтесь, а якщо ні, то йдіть за мною далі.
Тактика Бонетті виявилася ефективною; рухаючись в такому порядку, вони дісталися аперитив-бару непоміченими, бо гості готелю здебільшого обідали, а офіціанти пильнували свою роботу. В самому барі, окрім бармена, теж нікого не було. Для більшої певності, Бонетті й того відіслав деінде, погасив геть-чисто все світло, а тоді вони втрьох зайняли такі місця, звідки, сховавшись за прозорою завісою, мали можливість бачити всю залу. Офіціанти, як заведено, поспіхом входили й виходили, несучи таці з посудом. І Ретель був поміж них; проходив то ближче, то далі від місця, де сиділа їхня трійця, так, що його можна було цілком ясно побачити. Проте Башич не виказував ніякої реакції ні на нього, ні на когось іншого. Він лише ковзав поглядом по ресторану і єдине, що читалось в його очах, був страх.
— Ну? — не витримав Бонетті за деякий час. — Ви його бачите?
— Нннні! — промовив Башич досить впевнено. — Гадаю, його взагалі тут нема.
— Чи ви добре роздивилися офіціантів?
— Кожного з них, і навіть дуже уважно.
— І жоден з них — не він?
— Жоден.
— Подивіться на отого, що там, праворуч, прислужує тій самотній пані!
Бонетті вказав йому на Ретеля, який якраз повернувся до них обличчям так, що його не можна було б роздивитись краще. Башич уважно його оглянув, проте довгий час мовчав. Франко ніяк не міг второпати, чи це від страху він втратив мову чи прагне якомога уважніше роздивитися Ретеля.