Азартні ігри з долею

— Так, те ж саме ти казав і про Ану. А що зрештою сталось? А, ось ти ж бачив!

— А я ще нічого не бачив. Може бути як усе, так і нічого. Ще Ана може десь з’явитись і покласти край нашій суперечці.

— Може. Якщо їй вдасться піднятися з морського дна.

— Ого! Ти змінив платівку? Ти вже не такий впевнений, що вона вештається вулицями від готелю до готелю, полюючи на коханців?

— Звичайно. Тепер, коли я знаю, що десь тут поблизу крутиться якийсь хитрий злочинець, на слід якого ніхто не може вийти, я все більше схиляюсь до думки, що вона справді стала жертвою.

— Не роби занадто поспішних висновків!

— Ми знаємо те, що вона зникла, а де й чому, залишається й надалі таємницею.

— Але принаймні з того, що після її зникнення минуло вже 10 днів, можна зробити певні висновки.

— Є достатньо й таких, що були зниклими безвісти й по 10 років, але врешті-решт знаходилися.

— Не знаю. Хай буде як буде, я більше не граю. Я маю підозру, що хтось увесь час за нами спостерігає, а ми не маємо й найменшої гадки, хто б це міг бути. Він помічає кожен наш промах і повертає його на свою користь. І цей хтось — не Дуда.

— Ти не можеш впевнено це казати. Ти забув, що ми ще не дізнались, де він був ті три дні.

— Але я не можу кидати людей на заклання. Завтра я всім іншим свідкам повідомлю, щоб не прибували через...треба придумати, через що.

— Прошу тебе, потерпи ще трошечки! Лише доти, доки не побачимо, що Башич робитиме... ось, скажімо, протягом десяти днів після його від’їзду. Якщо за цей час нічого не станеться, тоді вирішуй, що робити далі.

— Що ти розумієш під тим «якщо нічого не станеться»?

— Якщо Башич залишиться живий-здоровий і не вживатиме ніяких заходів. Якщо так станеться, то це значитиме, що тут немає ніякої бійні, і що гра може продовжитись. Звичайно, як ти матимеш бажання її продовжити.

Бонетті на мить замислився, було видно його вагання, а тоді, врешті-решт, видав рішення.

— Загалом, чому б і ні? Мені від того не буде шкоди. Але за умови, якщо ми вирішимо одне важливе питання, яке поступово перетворюється на проблему. Ти, очевидно, вже зрозумів, що Дуда тут, у місті, і має вільний доступ до готелю. Але ти, судячи з усього, помилився з людиною. Що будемо робити, якщо врешті-решт знайдемо Дуду, але встановимо, що це не Ретель, а хтось інший? Хто тоді буде переможцем? Ми ж закладалися на Ретеля.

— Нехай у тому випадку переможцем будеш ти. Це справедливо. Якщо Ретель — це не той, хто стоїть за всіма злочинами, я не маю права ні на що розраховувати.

— Чудово, згода! А ти як слід запам’ятай те, що сказав!

Незважаючи на висловлені сподівання, Франко вже й сам у них не вірив. Тому наступного дня він узагалі не з’явився у готелі: він хотів повернутися до ігор, дещо полишених без належної уваги через цю веремію з Дудою та свідками, тож після ранкової прогулянки він завернув на партію покера. На зборах було геть усе давнє-добре товариство, окрім Бонетті. Це професора не особливо засмутило, оскільки Бонетті й раніше не був постійним учасником цих вранішніх зустрічей через обов’язки, які він мав виконувати у готелі. Коли ж він не з’явився і після полудня, то для Тюдора це вже було сигналом, що сталося щось непередбачуване, адже пообідні сеанси Іво не пропускав; незалежно від того, скільки б не тривала їхня гра. Утім Франко нічого не перевірив, а відразу ж після партії й вечірньої прогулянки, пішов прямісінько додому спати. Тільки він устиг роздягтися і впасти на ліжко, коли хтось нетерпляче задзвонив у двері. Це вже віщувало щось серйозне і важливе, — було близько першої години ночі, а в такий час до нього не приходили ніколи навіть ті залишки його колишнього товариства. Коли ж він відчинив двері й побачив за ними Бонетті, то був впевнений, що передчуття його не підвело.