Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
Я придивився до неї і запросив до вітальні. Запідозрив, що це, мабуть, Ярекова дівчина. Подивився на неї ще раз, вже дуже пильно. І дійшов висновку, що це не може бути дівчина ані Ярека, ані когось іншого. Ліве око в неї було наче каре, а праве — зеленувате. В кутику губів — характерна родимка, міцна ліва рука.
— Красно дякую, — мовив я, посміхаючись, — але я маю одне прохання до вас особисто.
— Я слухаю.
— Будь ласка, перекажіть Ярекові, щоб він не вважав мене кретином, а з себе не робив йолопа.
Дівчина пробурмотіла щось схоже на: «Я не розумію…» — але дуже нерозбірливо, бо чи то уривчасто засміялась, чи схлипнула й затулила долонею рота.
Я взяв у неї конверта з віршами й запитав:
— Чого ти вип'єш, Яреку? Кави, чаю, соку — помаранчевого, з чорної смородини чи з грейпфрутів?
Ярек вибрав сік з чорної смородини. В нього було мало часу, але він розповів, як на вулиці до нього пробували залицятись хлопці, й попросив, щоб я прочитав вірші поета Діонізіса Вернигірки й коротко висловив свою думку про них. Він написав цей цикл під назвою «Покинула мене ніч осіння, ніч весняна, ніч золота» в одинадцять років, коли вперше закохався, і просить порадити, чи варто деякі з цих віршів надіслати до якогось літературного журналу. Й саме під цим безглуздим псевдонімом «Діонізіс Вернигірка».
Я, звичайно, пообіцяв, що прочитаю й пораджу. А весь час, поки ми розмовляли, під дверима до вітальні собаки ніби непомітно, але завзято винюхували й підглядали.
Вже в передпокої, коли ми прощалися, виникла кумедна ситуація. «Дівчина» Ярек переступила поріг тієї миті, коли до квартири хотів увійти Анджей. Ярек дуже поспішав. Анджей теж, проте він уважно подивився на ясноволосу дівчину, яка збігала східцями. Він не розпізнав, що то за кралечка в ефектній маминій перуці. Зате пильно глянув на мене, поцілував за давнім звичаєм у лисину й спитав:
— Сьогодні, для різноманітності, поетеса?
— Не поетеса, синку.
Синок з висоти своїх ста дев'яноста двох сантиметрів окинув мене суворим поглядом римського сенатора, і в кутиках рота в нього з'явились веселі зморщечки.
— В такому випадку дозвольте запитати, хто ця молода особа?
— Це, мій любий, просто сестра поетів.
— Дуже цікаво! Тату, чи це означає, що ти хочеш відкрити літературну консультацію і для гарненьких сестер молодих поетів, прозаїків та драматургів? Може, я міг би допомагати тобі в більш складних випадках?
— Про свою допомогу гарненьким сестрам молодих талантів ти краще порозмовляй з моєю дочкою, тобто твоєю дружиною. Порозмовляєш?
— Мабуть, ні.— Анджей трохи зніяковів і змінив тему розмови. — А як з консультацією взагалі, звичайно, без гарненьких сестер, є щось нове?
— Це професійна таємниця.
— Ох! Таємниця! Однак Ренні все розповість мені.
— Не заперечую, — повив я спокійно. — Я знаю ваші хитрощі!
Розділ V
Хвилин через п'ять Анджей запросив мене до себе на каву. Массумі трохи полащилась, позагравала, пококетувала. Зате Ренні сів на дивані біля Анджея і зіграв свою роль: не звертаючи на мене жодної уваги, довго й зосереджено дмухав Анджеєві у вухо. Ми знаємо ці його штучки. Проте хоч усі знають, що саме Анджей (асистент режисера на телебаченні) навчив цього Ренні, кожному, хто спостерігає цю сцену, стає трохи не по собі. Тим більше, що Анджей теж грає свою роль. Він вдає то сумного, то здивованого, то не-задоволеного.
Я допив каву.
— Може, ти з'їв би щось солоденьке? — спитав я Анджея.
Слова «щось солоденьке» я навмисне вимовив з притиском і таким тоном, як звичайно запитував Ренні.
Мислитель одразу спіймався на гачок і вмить опинився біля моїх колін. Я вдав, ніби не помітив його. Почав скаржитись, що в мене болить голова й горло, що мене морозить.
Анджей з синівською турботливістю заварив чаю, постелив постіль, знайшов в аптечці кальціпірин і подав мені термометра.
Я відомим способом підняв температуру до 37,9° і через чверть години лежав у теплій піжамі, вкрившись пледом, вдало симулюючи легку форму грипу. Саме така ситуація була передбачена проектом «Кольорових димарів», уточненим і допрацьованим на трьох нарадах. Ми вирішили, що протягом кількох перших днів, коли розпочнеться й набиратиме сили операція «Кольорові димарі», мене на місці не буде, по телефону я не розмовлятиму. А вдома ніхто нічого не підозрюватиме. Це буде нелегко, однак мені доводилось переживати й тяжчі часи.
Я обклався улюбленими книжками («Аліса в країні чудес», Карл Маркс, Норвід, Генріх і Томас Манни, Булгаков, Кальвін, кілька польських письменників). Це означало, що я беру відпустку, не дивитимусь телепередач і порину в читання. Але перш ніж узяти до рук «Алісу», я почав читати цикл віршів, що їх три роки тому написав молодший з братів К. — «Покинула мене ніч осіння, ніч весняна, ніч золота…» Двадцять шість сторінок машинопису, тридцять два вірші. Я прочитав їх не відриваючись. Прочитав один раз, другий, третій і четвертий. Тільки за п'ятим разом перечитав дуже уважно, вже трохи повільніше і трохи по-вчительському. Сам я, на щастя, ніколи не був поетом. Проте можу відрізнити добре від чудового і хист од таланту. Відкладаючи Ярекові вірші, я засміявся, подумавши, які солодкаво-кислі міни будуть у багатьох відомих поетів, коли менший з братів К. захоче обнародувати свій талант і почне нарешті публікувати свої вірші.