Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
Я подав дочці папірця із запитанням: «Які поширюються плітки, домисли, припущення, гіпотези і міркування?»
Агнешка наморщила гладенького лоба.
— В мене мало даних, щоб я могла сказати тобі щось більш-менш точно. Напевне знаю лише одне, а саме те, як сказала б мама, що в половини городян стан трохи погіршав. Я гадаю, що через ті сьогоднішні кольорові димарі десь із сто тисяч людей обернулися на цапів, на людиноподібних мавп чи на Венеру Мілоську. Не смійся з дурних дотепів, бо тобі це шкідливо. Тепер спробуємо…
Та ми не встигли нічого спробувати, бо до кімнати ввійшла моя дружина Кристина з Агнещиним чоловіком Анджеєм. Анджей подав своїй дружині папірець із якимись записами. Агнешка уважно прочитала їх. Потім знизала плечима й наче спересердя кашлянула.
— Чистий кошмар, — пробурмотіла вона, — Анджей поки що вимкнув апарат. Точно на сорок п'ятій хвилині телефонного шаленства. Протягом сорока п'яти хвилин зателефонувало двадцять сім осіб. Анджей зі свого боку додзвонився до доцента Чако з інституту експериментальної фізики. Доцент підтвердив, що приватно він спостерігав це явище, але офіційно нічого не бачив і не знає. Те ж саме повторив Агатон Сванський, доцент із промислового підприємства оптики при Інституті фізики. Таким чином…
Я показав жестами, ніби мию руки.
— Маєш рацію, татусю, — засміялась Агнешка. — Таким чином, наука не втручається. Вмили руки — й привіт!
— А… а що? — шепнув я. — Що народ на це?
— Народ?
Агнешка обернулась, глянула на свою мудру матір (тобто на мою дружину) і на свого кмітливого чоловіка. Вони тихенько стояли біля буфета й пили сік.
— Дорога мамо, дорогий мій чоловіче, — сказала Агнешка найніжнішим своїм альтом. — Нагадую вам, що хворий татусь, а не я. Анджею, ти ж знаєш, що я найбільше люблю. Отож дай мені трошки того, що я люблю.
Мені теж хотілося випити трошки соку, але не випадало. Я сумно скривився. Кристина з Анджеєм знову пішли чергувати біля телефону. Агнешка почала відповідати на моє запитання.
— Скажу відверто, тату, хоч мені це й прикро, що народ, і зокрема, і загалом, до тебе не телефонував.
Я зробив жест, що означав: «Нічого не вдієш, чудово».
— Ти маєш рацію, — мовила дочка, — А на цьому папірці ми вже маємо красномовний приклад, як реагує громадська думка. Двадцять сім осіб. Із них тринадцять студентів старшокурсників, четверо відповідальних працівників, два хокеїсти, одна манекенниця, один редактор з Варшавського телебачення, троє двоюрідних братів, один поет, один прозаїк, і хтось помилився номером, розмовляв по-угорському.
З них десятеро студентів, три службовці, один хокеїст, одна манекенниця, двоє двоюрідних братів, прозаїк і поет запевняють, що це новий напад нерозпізнаних літаючих об'єктів, або інопланетян, і незабаром ми побачимо, як по Ринковій площі маршируватимуть зелені карлики один метр сорок сантиметрів заввишки, з жаб'ячими лапками і в циліндрах. Троє студентів, так само як одна двоюрідна сестра і один віцедиректор, підозрюють, що це репетиція підготовки спеціального оформлення до ювілею «Південної газети», бо від режисера Ясінського можна всього сподіватись. Когось іще не згадала. Ага! Той, що розмовляв по-угорському. Викреслюю його.
Я почав рахувати на пальцях: усе ще чогось бракувало. Чого?
— Ти правий, тату, — розсміявся мій домашній математик-теоретик. — Був іще телефонний дзвінок від редактора Фуня з Варшавського телебачення. Він нічого не розповідав, ні про що не запитував, тільки страшенно верещав, що він тобі ще покаже. Однак не вереснув, навіть не писнув, що ж саме він хоче тобі показати. Що ти на все це скажеш?
Я безпорадно розвів руками: я нічого не бачив, ні з чого не дивувався — ані службово, ані приватно. Та, мабуть, Агнешка помітила в моєму погляді щось на зразок «риб'ячого очка» і цього разу не збиралася здатися без бою.