Брати Кошмарик, Магістр і я

— Для початку можуть бути «Кольорові димарі». Для початку навіть непогано.

— А я не згоден, — заперечив магістр. — Чи, може, ми збираємось на фестиваль пісні до Ополя? Це несерйозно! Вже були «Кольорові вози», потім розшумілись «Кольорові ярмарки». Дивуюсь вам, пане Єжи! Ніби літератор, дорослий, я сказав би, трохи навіть занадто дорослий, а нічого кращого від «Кольорових димарів» не можете вигадати?

— Магістре Діонізію, — почав Ярек таким тоном, що Діо-нізій враз понижчав на два сантиметри, — попереджую вас…

— Не попереджуйте магістра, хлопці,— перебив я його, — бо й цього разу, як завжди, він має рацію. Назва «Кольорові димарі» справді легка, її легко запам'ятати. Для початку в самий раз. Це назва для широкого загалу.

— А що буде «для широкого загалу» після цього початку? — дуже ввічливо спитав магістр.

— Про це і про всі інші важливі, дуже важливі й найважливіші справи ми якраз і будемо говорити, дискутувати й міркувати. Прошу уваги! Зараз дванадцять годин п'ятнадцять хвилин. Відкриваємо першу нараду головного штабу операції під тимчасовою назвою «Кольорові димарі».

Такими словами я відкрив нашу першу нараду на тему початку й дальшого розвитку наших дій, відомих спершу під чіпкою назвою «Кольорові димарі».

Нарада тривала годину й кілька хвилин, а на прощання Марек вручив мені чудову люльку. Що й казати, подарунок царський, але ж я не курю, тому постукав себе по лобі.

— Маречку, я не курю й це переношу тютюнового диму ні від люльки, ні від сигари, ні від цигарок. У тебе немає для мене кращого подарунку?

— Це не подарунок, — буркнув Діонізій.

— Авжеж ні,—погодився Марек.

— А що ж?

— Ніколи не слід нехтувати правила найсуворішої обережності,— пояснив Марек. — А краківські телефони такі старенькі, що часто переплутують номери, чи такі молоді, що замість з'єднувати, бавляться в зіпсований телефон. Або з'єднують будь-коли з будь-ким. Хіба ж не так?

— Так, — погодився я, — але не дуже впевнено, бо саме в моєму кварталі телефони віддавна працюють бездоганно. Проте факт є фактом — ніколи не слід нехтувати правила найсуворішої обережності.

— Усе це добре. Але яке відношення має до цього люлька? Та ще й без тютюну?

— Отож вона має до цього… — почав Марек, сердито блискаючи очима.

— Мареку! — різко перебив його Ярек. — Будь ласка, говори по-польському.

— Колись у мене буде через вас коротке замикання, — зітхнув Марек, однак уже трохи заспокоївшись. — Отож повернімося до діла: ця люлька — не люлька й не цигарка. Це геніально зменшений трансляційний радіоприймач. І всі справи, пов'язані з «Кольоровими димарями», ми будемо обговорювати саме за допомогою цієї радіолюльки, тобто на вигляд ніби люльки. До речі, пане Єжи, як би ви її назвали?

Я гадаю, що найкраще було б назвати її «ніби люлька», але найбільш підходить: «радіолюлька». Таким чином, під час підготовчого періоду ми не будемо залежні від будь-яких давніх чи сучасних телефонних помилок. Маречку! Вітаю з геніальним винаходом!