Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
— Хтось колись, — зашепотіла вона, — сказав між іншим при мені, що в мене дуже мудрий батько. А як ти вважаєш?
Вона дивилась мені просто в очі. За стіною, в сусідній кімнаті, тобто в царстві молодих собак і дорослих дітей, — щохвилини дзеленчав телефон. Та ось настала коротка тиша, і я подумки проспівав хвалебний гімн на честь своєї глибокої мудрості. Подумати лише, яка ж це була чудова ідея з «запаленням голосових зв'язок» і хрипотою під час телефонного тайфуну!
— Що ти скажеш, татусю? — повторила Агнешка. — Я чекаю від тебе якогось мудрого слівця.
Я накреслив пальцем на лобі маленьке коло. Потім сумно показав на своє бідне горло.
— А-а-а… — захрипів я. — Е-е-е… О-о-о… У-у-у…
— Не можу сказати, що ти дуже інтелігентно висловлюєшся. Але ти хворий. Я це розумію і тому вибачаю тобі. Та ось візьми свій блокнот і свою улюблену ручку. Може, напишеш зо два чи зо три інтелігентних речення. — І Агнешка дуже ніжно попросила: — Будь ласка, шановний батьку, благаю тебе.
Я замислився, тоді поквапливо, ніби згідливо кивнув головою, водночас прикидаючись, що нічогісінько не розумію. Зіграв сценку глибокої задуми, потім прикрив очі окулярами й почав писати.
«Жахливо, що вісімдесят процентів тих, що дзвонили до нас по телефону, запевняють, ніби кольорові димарі є справою рук зелених інопланетян з жаб'ячими лапками. Я не запевняю, що їх немає. Але в даному випадку це нісенітниця в кубі. Недавно я бачив Кшиштофа Ясінського. Він любить димарі майже так само, як пан Твардовський чорта, за те, що вони чорні, отруйні й безсовісні. А плітка про декорації — це теж нісенітниця в квадраті. Для мене зараз головне те, що я нічого не спостерігав і не бачив. Тому я знаю, що нічого про ті «Кольорові димарі» не знаю. Хоча є дві речі, які мене цікавлять. Одна серйозна, друга несерйозна. Спершу про серйозну: у всій цій таємничій загадці насправді є лише одна цікава деталь. А саме — час! Все почалося рівно о дванадцятій і скінчилося разом з четвертим гейналом. Я гадаю, що слід звернути увагу на число дванадцять. Треба перевірити, чи це явище взагалі повториться, чи тільки о дванадцятій годині опівдні, чи також і о дванадцятій ночі. Повторюю: єдине цікаве й важливе питання — це питання часу».
Я списав цілий аркушик, вирвав його з блокнота й подав дочці. А сам заходився знову писати.
«А тепер про неважливу, але цікаву справу. Отож якщо вісімдесят процентів твердять, ніби «Кольорові димарі» створили карликуваті інопланетяни з жаб'ячими лапками, то, може, варто було б звернутись до вікової історичної традиції. Я розумію: нерозпізнані літаючі об'єкти та інопланетяни — модні. Та чи не слід пригадати минуле? В ранній юності я дуже шанував гномів, домовиків. Я навіть насмілююсь твердити, що в своєму житті насправді зустрів лише одного карлика, але в нього були глибокі знання й невичерпна фізична сила. Цим я засвідчую, що коли явище «Кольорові димарі» буде повторюватись і після мого одужання, я займусь не тільки інопланетянами, але й шукатиму якогось карлика!»
Агнешка взяла в мене другий аркушик і тільки тепер почала все читати.
Я пильно дивився на неї, прислухався до зауважень, що їх висловлювала математик-теоретик. А вона бурмотіла таке:
— Гаразд. Інопланетяни — це дурниця. Звичайно, оформлення — також. — Потім сказала голосно: — О! Фактор часу? Це справді цікаво. Варто зайнятися тими «дванадцятьма годинами».
Далі Агнешка стала читати другий аркушик. Раптом її великі очі зробилися ще більшими.
— Тату! — вигукнула вона. — Чи катар горла може зашкодити мозкові?
Я рішуче похитав головою.
— А аспірин?
Я знову похитав головою.
— То що ж тобі вдарило в голову: гноми, домовики, карлики? Адже ти сам розповідав, що в роки великої кризи король Блищик емігрував до Діснейленда, в Сполучені Штати Америки і підписав угоду на дев'яносто дев'ять років. Так чи ні?
Я кивнув головою, що «так», але відразу ж зробив кілька рвучких рухів. Вони були невиразні, маломовні, однак Агнешка їх зрозуміла. Вона засміялась, тихенько, але дуже весело.
— Мені здається, що ти думаєш, ніби один або кілька з них повернулись на батьківщину.
— Отож-бо! — шепнув я.
За стіною без упину дзеленчав телефон. Агнешка глянула на годинника.
— До дванадцятої далеко, тому можемо ще трохи порозмовляти про гномів взагалі і про твого гнома зокрема, а також про явище, яке ти називаєш «Кольоровими димарями». Я побоююсь, що за тиждень у нас уже звучатимуть по радіо, телевізору й на естраді штук із п'ять пісеньок про кольорові димарі, про чудесні димарі тощо, — і ці пісеньки доведуть усю громадськість до отупіння. Як ти гадаєш? Я у відчаї затулив руками обличчя, Агнешка засміялась.