Брати Кошмарик, Магістр і я

За моєю спиною починаються якісь зітхання, наради й перешіптування. Загальний клімат удома став почасти полярним, почасти тропічним.

А ще гірше було те, що обидва наші собаки теж встромили свої носи в цю справу. Ви вже знаєте їх: поважний Ренні і жвава, весела вертихвістка Массумі, дженджуриста пліткарка. Я все-таки сподіваюсь, що з її боку мені нічого не загрожує.

Але Ренні! З цим джентльменом справа значно складніша. Вже після першої наради він дуже старанно обнюхав мою кімнату. Нюхаючи стілець, на якому сидів магістр, він трохи здивувався. Навіть гаркнув, ніби щось збагнув. Потім ліг на підлогу і вдав, ніби хоче трошки подрімати. Знаємо, що це за дрімання, давно вже знаємо! Я здогадався, що він щось обмірковує і вирішує. Він теж знав, що я здогадався.

Нарешті почалося: Ренні всівся навпроти мене й дуже ліниво чотири рази ворухнув хвостом, потім подивився мені в очі.

А, як я вже казав, у Ренні фізіономія мислителя, зате оком він уміє глипати зовсім по-розбишацькому. З історії відомо, що мислителя, як і розбишаку, важко прогнати геть. З ними жартувати не можна. Необхідно якось дійти згоди. Ми вже в цьому переконались. Я застосовую до нього свої засоби, він до мене — свої. Правду кажучи, цього разу перевага була на його боці.

Ми подивились один одному в очі. Пильно подивились. Ренні вдавано зітхнув. Мислитель, сучий син! На мить я від злості збентежився.

Рейні ледь помітно посміхнувся.

— Ти шантажист! — вигукнув я.

Він образився, встав і вдав, ніби йде геть. Але на ходу озирнувся через ліве плече і глипнув оком.

— Зачекай-но, старий, — мовив я. — Завжди можна знайти спільну мову.

Він одразу ж поверпувся на своє місце, скромно спустивши очиська. Невинне немовлятко — сорокакілограмовий боксер! Та ще й сторожовий. Трохи хрипким голосом я спитав, чи він знає, як важко діставати ковбасні вироби. Хотів ще щось додати про господарські клопоти, але милий Ренні прикинувся, що нічого не чує.

— Звичайну кров'яну ковбасу теж важко діставати, — різко сказав я.

Він зітхнув.

— А ти забув, що ласощі тобі шкодять? Забув?

Рейні ліниво клацнув зубами, ловлячи якусь неіснуючу муху.

— Кажи, відверто: хочеш ласощів?

У відповідь залунав тихий, але швидкий барабанний дріб. Це Ренні забарабанив хвостом по підлозі.

— Ренні,— сумно прошепотів я, — тобі не соромно? Мало того, що ти мене шантажуєш, — то ще й змушуєш порушувати закон?

Ренні похнюпився. Це було справжнісіньке розбишацьке кривляння. Бо він зненацька підстрибнув, сперся лапами на мої бідні груди й проїхався язиком по моїх щоках, старанніше, ніж висококваліфікований перукар бритвою. Після цієї підлабузницької сцени він одразу пішов до своєї кімнати. Массумі там щось говорила, обнюхувала його. Проте Ренні не озивався. Мабуть, заснув.

Мене можуть звинуватити в тому, що я приписую цій парі людські риси. Мовляв, дешевий прийом і антинаукова дурниця! Може, й так.