Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
— Тепер повернімося до гномів. Уже років із десять я підозрюю, що в душі ти певний, ніби на нашій любій батьківщині значно побільшало гномів. Якраз десять років тому, коли ми відпочивали під Дубровником, ти висловив про це свою думку. А я запам'ятала її, наче казочку… Ти, мовляв, гадаєш, що прискорений розвиток господарства в Польщі не зовсім можливий без участі гномів. Пам'ятаєш?
Я кивнув головою, що так.
— Я запам'ятала навіть приклади, які ти наводив, — суворо вела далі Агнешка. — Одночасно на чотирьох підприємствах і на трьох будівництвах відбулося шість шлюбів, сім хрестин, два похорони, чотири весілля й одні заручини. Добре запам'ятала?
Я показав розкриту долоню. П'ять пальців, тобто п'ятірка.
— Наступного дня до дванадцяти лікарів прийшло двісті дванадцять пацієнтів.
Я показав на пальцях, що двісті тринадцять.
— Нехай буде двісті тринадцять. Бюлетені одержали двісті п'ять хвореньких пияків. А крім того, розповідав ти, на тих шести підприємствах було виконано план! І хто його виконав? Бухгалтери? Секретарки? Пожежна команда? Клуби пенсіонерів при підприємствах? Ясла й дитячі садки? Ні! Зовсім ні! Отже, хто? І тоді ти сказав просто: «Гно-ми-ки!» Пам'ятаю це, як сьогодні. А ти пам'ятаєш?
— Еге ж, — хрипким голосом прошепотів я, — пам'ятаю.
— Чудово! — зрадів мій домашній математик. — А тепер, будь ласка, трошки розкажи про твого знайомого гнома, що про нього ти говорив, ніби він особа з глибокими знаннями й невичерпною силою. Ось твій блокнот, авторучка… напиши його особову справу.
Що робити? Вигадати щось чи написати правду? Мені хотілося знати, як поставиться моя кмітлива, розумна дочка до особової справи гнома, якого наче немає, а насправді він існує. Та ще й як існує! І я почав писати.
Я подав аркушика Агнешці. Читаючи написане, вона ледве стримувала сміх. Дочитавши до кінця, вдруге дуже ніжно погладила мене по голові. Обличчя в неї було незворушне, голос — дуже серйозний.
— Мій любий батьку. Пан Вернигора…
— Магістр… — прохрипів я.
— Вибач. Отже, пан магістр Вернигора дуже мені сподобався б років із десять тому. Сьогодні він теж мене цікавить. Та, на жаль, сьогодні я вже не можу в нього повірити.
Я знизав плечима.
Телефон нарешті замовк. По дружині було видно, що вона непогано розважилась. Зате Анджей посміхався скоріше глузливо.
— З кожних п'яти осіб, що дзвонили по телефону, чотири говорили про літаючі об'єкти і про інопланетян. Крім того, кожна друга особа нетвереза.
— А ти пив що-небудь? — спитала Агнешка.
— Авжеж, помаранчевий сік, який найбільше любить мама.
— Чудово! — І Агнешка знову звернулась до мене: — Татусю, звідки видно найбільше краківських димарів?
Я показав руками щось на зразок пагорба, потім надів невидиму шапку і смикнув за невидиме перо.
— Що ж це таке? — спитали в один голос мати й дочка.
— Пагорб Кракуса, — пояснив Анджей.
— Відвезеш мене й маму на пагорб Кракуса? — ніжно спитала його Агнешка. — Годині о дванадцятій?
— Відвезу, — зітхнув Анджей.
— У такому випадку треба поспішити, — сказала пані доцент, — напевно, не лише мій чоловік обрав пагорб Кракуса.
— Ну, це… — почала Агнешка й замовкла, бо я підняв угору палець, а потім показав на блокнот.
— Ти хочеш іще щось написати про гномів? — спитала моя люба доня.
Я покрутив головою — «ні» — й суворо посварився пальцем.
Усі троє зрозуміли: я хочу порадити їм щось дуже важливе й значне. Блокнот і авторучка відразу ж опинились у мене в руках.
Я почав писати.
«Увага, увага! Я вважаю, що треба добре придивитись, чи між окремими димарями буде якась різниця в кольорах диму. Де в ньому буде більш зеленого кольору, де жовтого, де червоного чи блакитного. Слід також дізнатись, що виробляють підприємства, над якими здіймається більш жовтий дим, а що ті, в яких дим буде більш зеленим чи блакитним. Мені здається, що це цікава тема.
Бажаю успіху. На добраніч!»
Агнешка прочитала цей запис. Голос її ставав чимраз серйознішим. Майже урочистим.