Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Було свято тіла господнього, один із небагатьох днів, коли жінки Севільї, ці полонянки східної млості, виходять на вулицю в мереживних мантильях і з гвоздиками на грудях, наче мавританки, що вирвалися на волю. Гальярдо побачив високу струнку дівчину, у повному розквіті юної вроди: туге, мов налите, тіло, тонкий, перехоплений поясом стан, опуклі перса, пишні стегна. Коли вона побачила тореро, її бліде матове личко зарум’янилося, а блискучі очі сховалися під довгими віями...
«Красулечка мене знає, — самовдоволено подумав Гальярдо. — Напевне, бачила на арені».
Він рушив слідом за дівчиною, яка йшла зі своєю тіткою, і коли довідався, що це Кармен, подруга його дитинства, то відчув подив і майже захват перед таким чудесним перетворенням. Невже перед ним оте смугляве дівчисько, схоже на чорну ящірку?
Вони стали нареченими, і всі сусіди тільки про це й говорили, вважаючи, що їхні взаємини додають нової слави Ярмарковому передмістю.
— Такий-бо я є, — з виразом доброго принца казав Гальярдо в колі шанувальників. — Нехай інші матадори одружуються з сеньйоритами, що носять капелюшки з перами та шлярки на сукнях. Мені до вподоби прості дівчата: на плечах розкішна шаль, стан стрункий, не йде, а пливе!.. Оце для мене!
Друзі захоплено вихваляли дівчину. Справжня королівна, а яке тіло. Її принади хоч кого зведуть з розуму. Однак тореро невдоволено супився. Він не бажає слухати таких розмов... Що менше буде балачок про Кармен, то ліпше.
Вечорами, коли Хуан розмовляв з нею біля вікна, дивлячись на її мавританське личко, що виднілося між кущами квітів, з ближньої таверни виходив офіціант, несучи перед собою велику тацю, на якій стояла пляшка мансанільї. Його посилали взяти «плату за місце» з наречених, які розмовляють крізь ґрати вікна, — такий був давній севільський звичай.
Тореро випивав келишок мансанільї, частував наречену і казав хлопцеві:
— Передай сеньйорам, що я дуже їм вдячний і як тільки наречена мене відпустить, зайду до таверни... А Монтаньєсові скажи, нехай ні з кого не бере грошей, Хуан Гальярдо платить за все.
Отож, закінчивши розмову з Кармен, матадор ішов у таверну, де на нього чекала компанія, що посилала офіціанта з вином. Іноді то були друзі шанувальники, іноді — зовсім не знайомі люди, які хотіли розпити з тореро пляшечку.
Повернувшись із своєї першої поїздки по країні як матадор-професіонал, Гальярдо всі зимові вечори вистоював під вікном Кармен; на ньому був гарний плащ із короткою пелериною й пишними складками — на зеленому сукні темніли вигадливі арабески та виноградні листочки, вишиті чорним шовком.
— Мені казали, ти багато п’єш, — зітхала Кармен, притулившись обличчям до залізних ґрат.
— Дурниці!.. Друзі іноді частують, ну й мені доводиться... Розумієш, тореро... є тореро, і він не може жити, як чернець.
— Мені казали, ти знаєшся з поганими жінками.
— Брехня!.. Це було давно, коли я тебе не знав... Ох же й люди! Хай їм чорт! Хотів би я знати, яка тварюка приносить тобі ці плітки...
— Коли ж ми поберемося?— питала Кармен, щоб урвати лайку нареченого.
— Тільки-но буде готовий будинок — а як на мене, то хоч би й завтра! Та цей бовдур, мій шуряк, наче й не збирається його кінчати. А куди йому квапитись? Він же розуміє, де його вигода.
— Коли ми одружимося, Хуанільйо, я наведу лад, ось побачиш. Усе буде гаразд. І твоя мати мене полюбить.
Отак вони розмовляли вечір за вечором, чекаючи свого весілля, про яке гомоніла уся Севілья. Дядько й тітка Кармен говорили про це з сеньйорою Ангустіас при кожній зустрічі, але сам тореро майже не з’являвся в домі нареченої, ніби вхід туди було йому суворо заборонено. Наречені воліли дотримуватися стародавнього звичаю; бачитися біля заґратованого вікна.
Цими зимовими днями Гальярдо часто сідав на коня І їхав полювати на мисливських угіддях знайомих сеньйорів, що поблажливо називали його на «ти». Йому треба було постійно тренуватися, щоб не втратити до сезону корид сили й спритності — головних якостей тореадора.
Найвідданішим шанувальником Гальярдо був дон Хосе, сеньйор, який виконував обов’язки його повіреного. Він називав Хуана «мій матадор» і невтомно вихваляв його хист. Дон Хосе втручався в усі справи Гальярдо, вважаючи, що мав більше право давати йому поради, ніж родичі тореро. Жив він на ренту і тільки те й робив, що розмовляв про бій биків та про тореадорів. Він вважав, що, крім корид, на світі немає нічого цікавого, і поділяв усі народи на два табори: на обранців долі, які мають у своїх країнах арени для бою биків, і на безлику масу знедолених націй, що не знають ні сонця, ні радості, ні доброї мансанільї, і все ж таки вважають себе могутніми та щасливими, хоча ніколи не бачили навіть поганенької кориди з молодими бичками.