Кров і пісок

— Я знаю, в чому причина, — сумно казала старенька. — Сердешна Кармен дуже хвилюється. Подивилися б ви на неї, коли Хуан їздить по світу.

Узимку, коли корид не було і тореро сидів удома чи то їздив за місто дивитися молодих бичків або полювати, усе йшло гаразд. Кармен була щаслива, знаючи, що чоловікові не загрожує небезпека. Вона сміялася з найменшого приводу, їла з апетитом, на обличчі її жеврів рум’янець здоров’я. Але ось наставала весна, Хуан знову починав їздити по Іспанії, від арени до арени, і бідолашна жінка блідла й худнула, очі її від журби робилися великі-великі, і вона готова була заплакати від найменшої згадки про Хуанове ремесло.

— Цього року він має сімдесят дві кориди, — казали друзі, підраховуючи контракти еспади. — Жодного матадора не запрошують так часто, як його.

Кармен гірко всміхалася. Отже, попереду сімдесят два дні нестерпної тривоги, коли вона почуватиме себе, як засуджений на смерть у каплиці в ніч перед стратою, чекаючи вечірньої телеграми і водночас боячись її як вогню. Сімдесят два дні жаху, сповнених забобонним передчуттям, що одне пропущене в молитві слово може вплинути на долю відсутнього чоловіка. Сімдесят два дні болісного подиву, що вона живе в мирному домі, щодня бачить одних і тих самих людей, відчуває, як ліниво й безтурботно минають Дні, немов у світі не відбувається нічого незвичайного; так само як і завжди галасують у патіо малі племінники, з вулиці долинають протяжні крики продавця квітів, а тим часом десь дуже-дуже далеко, в якомусь чужому незнайомому місті її Хуан на очах у тисяч людей б’ється з розлюченими биками, дражнить їх червоним клаптем і за кожним помахом бачить, як мелькає смерть під самими його грудьми.

Ох, ці дні кориди, святкові дні, коли небо здається прекраснішим, ніж звичайно, коли по їхній глухій вуличці шарудять кроки вбраних по-недільному перехожих, і в таверні на ближньому перехресті бринять гітари, люди співають і плескають у долоні!.. Одягшись якомога скромніше, Кармен опускає на очі мантилью, виходить з дому і, наче рятуючись від жаского сну, шукає притулку в церкві. її нехитра віра, яка під впливом страху стає забобонною, жене її од вівтаря до вівтаря, а розум весь час зважує заслуги та чудотворну силу того чи того образа. Кармен заходить у глибоко шановану простолюдом церкву святого Хіля, яка бачила найщасливіший у її житті день, падає навколішки перед богоматір’ю Макаренською і просить запалити кругом свічки, якомога більше свічок; у їхньому червонястому світлі молода жінка дивиться на смагляве обличчя статуї з чорними очима й довгими віями — люди кажуть, ніби воно дуже схоже на обличчя Кармен. Дружина матадора палко вірить у чудотворну силу цієї статуї, недарма ж її називають богоматір’ю, що подає надію. У цю годину вона напевне охороняє Хуана своєю божественною могутністю.