Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Помалу Кармен стала звикати до свого нового життя. Нестерпну тривогу, що мучила її в дні кориди, ходіння по церквах, страшні передчуття —усе це вона сприймала тепер як неминуче зло. До того ж чоловікові завжди щастило, а вдома постійно точилися розмови про всякі випадки на арені, і зрештою Кармен майже перестала боятись. Грізний бик перетворився в її уяві на добродушного і благородного звіра, який з’являється на світ лише для того, щоб принести гроші й славу матадорові, котрий його вб’є.
Кармен ніколи не була на справжній кориді і лише раз ходила на новільяду, де й побачила юного тореро, що згодом став її чоловіком. Відтоді вона більше не з’являлась у цирку. Відчувала, що їй не стане мужності дивитись на бій биків, навіть якщо Гальярдо й не виступатиме. Вона зомліла б від жаху, побачивши, як дивляться смерті в очі чоловіки, вбрані так само, як і Хуан.
Через три роки після одруження Гальярдо спіткало нещастя: на арені Валенсії бик підняв матадора на роги. Кармен дізналася про це не зразу. Телеграма з трьома звичними словами «Усе, як завжди» надійшла вчасно. Про це подбав повірений дон Хосе. Він щодня приходив до них і, вдаючись до всяких хитрощів, так спритно ховав газети, що молода жінка цілий тиждень нічого не знала про нещастя, яке сталося з чоловіком.
Коли необережні сусідки все вибовкали Кармен, вона зібралась негайно їхати до Хуана, бо в її уяві він десь валявся покинутий, зовсім без догляду. Але еспада випередив її і з’явився додому сам; нога його не ворушилась, він дуже зблід від великої втрати кроні, але весело всміхався, щоб заспокоїти дружину й матір.
Від того дня їхній дім став ніби святилищем; щодня в патіо бували сотні людей, які приходили привітати Гальярдо, «першого матадора світу», що сидів у плетеному кріслі, поклавши ногу на табурет, і спокійно курив, ніби геть забув про свою жахливу рану.
Не минуло й місяця, як доктор Руїс, який супроводжував пораненого матадора до Севільї, оголосив його цілком здоровим, дивуючись залізному організмові свого пацієнта. Легкість, з якою одужували тореро, була для лікаря таємницею, незважаючи на його велику хірургічну практику. Вимазаний кров’ю та кізяками ріг, часто роздроблений на тонесенькі гострі скалки, глибоко проникав у тіло, роздирав м’язи, руйнував тканину. І все ж таки ці страшні рани гоїлися куди скоріше, ніж звичайні.
— Не знаю, в чім тут річ — справжня загадка, — з подивом казав старий хірург. — Або на цих хлопцях рани гояться, як на собаці, або ріг, хоч який він брудний, має не відомі нам цілющі властивості.
Незабаром Гальярдо знову вийшов на арену, і поранення анітрохи не остудило його відваги, як пророкували недоброзичливці матадора.
На п’ятому році подружнього життя еспада приготував для дружини та матері чудовий сюрприз. Він придбав землю — справжній великий маєток з неозорими угіддями, оливняками, млинами, чередами худоби; такий самий маєток, якими володіють найбагатші сеньйори Севільї.
Як і всі тореро, Гальярдо мріяв стати поміщиком, володіти табунами коней і чередами худоби. Багатства городянина — цінні папери та інше — не приваблюють тореадорів, вони в цьому нічого не тямлять. Бики нагадують їм про зелені луки; коні — про широкі простори. Тореро конче треба постійно рухатись і тренуватись, виїздити взимку на полювання та верхові прогулянки, і тому кожен із них мріє про власну землю.
Для Гальярдо багатієм був лише господар маєтку, той, хто має багато коней і худоби. Ще в часи його убогої юності, коли він мандрував пішки повз оливняки і бачив навколо безкраї простори, зародилося в ньому палке бажання володіти широченними ланами, які належали б тільки йому, які він міг би огородити колючим дротом і не пускати туди нікого.
Повірений Хуана знав про цю мрію. Дон Хосе розпоряджався всіма прибутками Гальярдо, отримував гроші за його виступи і провадив підрахунок. Але марно намагався він розтлумачити своєму матадорові, як стоять його справи.
— Я не розуміюся на цій музиці, — казав Гальярдо самовдоволено. — Моє діло — вбивати биків. Робіть як знаєте, доне Хосе. Я довіряю вам, адже ви тільки про мою користь і дбаєте.
І дон Хосе, що геть занедбав свої власні справи, яким сяк-так давала лад дружина, клопотався тільки про маєтність матадора, виявляв справжній хист лихваря, вкладаючи його гроші під великі проценти.
Одного дня він весело сказав своєму підопічному:
— Я вже знайшов якраз те, що тобі треба. Величезний маєток, і до того ж дуже дешевий: справжня знахідка. На тому тижні підпишемо купчу.