Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Та незабаром у змучену душу Кармен закрадаються страх і сумнів. Адже свята діва — жінка, а жінки можуть так мало!.. їхня доля — страждати й плакати, як плаче зараз вона за своїм чоловіком, як плакала мати божа за сином. Треба пошукати когось могутнішого, звернутися до надійнішого заступника. І без найменшого вагання Кармен покидає святу діву Макаренську; з егоїзмом людини, котра у хвилину горя забуває про друга, від якого не сподівається ніякої користі, вона біжить до церкви святого Лаврентія і вклякає перед образом Ісуса Христа — могутнього владики, богочоловіка з терновим вінцем на чолі, з важезним хрестом на спині. Цю статую вирізьбив скульптор Монтаньєс. На зрошеному потом і залитому слізьми обличчі застигла нестерпна мука —. аж страшно дивитися.
Дивлячись на пригніченого сумом назареянина, що спотикається на камінні під тягарем хреста, бідолашна дружина тореро трохи втішалася. Господь — могутній владика!.. Цей невиразний і величний титул впливав на неї заспокійливо. Аби тільки бог, вбраний у ліловий, гаптований золотом оксамит, захотів її вислухати! Гірко зітхаючи, Кармен скоромовкою белькотіла молитви, похлиналася словами, намагаючись втиснути їх якомога більше у короткий проміжок часу, і зрештою починала вірити, що її Хуан вийде живим з арени, на якій у цю мить б’ється з биком. Потім давала пономареві грошей, щоб той запалив багато свічок, і годинами стояла навколішки перед образом, дивилася на осяяне миготючими червоними відблисками чоло, і їй здавалося, що на лакованому обличчі, яке то світлішало, то знов поринало в тінь, мелькає ласкава усмішка розради, провіщаючи для неї щасливу новину.
І господь — могутній владика — не обманював Кармен. Повернувшись додому, вона бачила блакитний папірець телеграми, тремтячою рукою розгортала її й читала: «Усе, як завжди». Нарешті нещасна жінка могла зітхнути з полегкістю, могла поспати — як злочинець, котрому відклали страту. Але за два-три дні знову муки непевності, моторошний страх перед невідомістю.
Хоча Кармен любила чоловіка, не раз вона відчувала напади гіркого каяття. Якби знала до одруження, що на неї чекає!.. Подеколи її охоплювало бажання розділити з кимось свою муку, і тоді вона йшла до дружин тореро з Хуанової квадрильї, так ніби ті могли повідомити їй щось певне.
Дружина Насйоналя, яка держала таверну в їхньому передмісті, зустрічала Кармен спокійно, не поділяючи її страху. Вона давно звикла до такого життя. Від чоловіка нема ніякої звістки — отже, усе гаразд. Телеграми дорого коштують, а заробітки в бандерильєро мізерні. Якщо продавці газет не кричать про нещасливий випадок, значить, нічого не сталося. І жінка спокійнісінько йшла обслуговувати відвідувачів таверни. Отупівши від злиднів, вона, здавалося, не знала, що таке страх.
Іноді Кармен переходила через міст і йшла у квартал Тріана, де в жалюгідній, схожій на курник халупі мешкала дружина пікадора Потахе, смуглява, як циганка, завжди оточена виводком замурзаних дітлахів, на яких вона покрикувала різким голосом. Прихід дружини маестро сповнював її гордістю, але страх Кармен викликав у неї лише сміх. Чого їй боятися? Адже матадор виступає на своїх ногах, а не верхи, і йому простіше простого ухилитися від бика, та ще такому спритникові, як сеньйор Гальярдо. Щоб бик заколов когось рогом — таке рідко буває. Найжахливіше — це впасти з коня. Відомо ж бо, як кінчають усі пікадори, ті, хто майже щодня тримається на землю. Одні вбиваються і здихають прямо на арені, інші доживають віку в божевільні. Не уникне цієї долі й бідолашний Потахе... Стільки терпіти за жменьку дуро, тоді як інші...
Хто ці інші, вона ніколи не говорила, але в очах її палахкотів гнів проти несправедливої долі, проти отих красенів, котрі хизуються зі шпагою в руці і привласнюють собі всі оплески, славу та гроші, а ризикують не більше, ніж бідолахи пікадори й бандерильєро...