Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

Электронная книга - «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи». Краткое содержание книги:

Якби можна було робити так, як слід, то назва цієї книжки мала б звучати так само, як і прізвище автора: Таня Малярчук Таня Малярчук.
Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.
Тарас Прохасько
1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 54
Перейти на страницу:

Я завжди казала йому, що все буде добре. Він мені вірив. Іноді аж дратувала ця його нічим не підкріплена довірливість, але боротися з нею - означало б бути ворогом самій собі. Нехай хоч поки що.

І тоді я починала.

Найближчим часом ми втечемо з цього міста. Якось, кудись - тільки аби разом. Я тікаю від усього, і так само робиш ти. Як по правді, то і нема що серйозно покидати, крім нудьги, насадженої відповідальності і смердючих забігайлівок, де ми неодноразово намагалися сховатись. За нами заплаче так мало людей, що можна сказати - кілька, якихось одно-двоє, та й то не стільки за нами, скільки за нашою відсутністю, коли ми були тут.

Знайдемо якусь місцину, не обов’язково в горах, можна в столичному мегаполісі,так щоб мене вражала суспільна стратифікація, - щоб були справжні жебраки і справжні аристократи. Я хочу все це бачити і без кінця дивуватися зі світу, ходити до супермаркета по молоко, а натомість приносити все нові неймовірно печальні історії про теперішні невіру, ненадію, нелюбов. Ти ще будеш спати.

Ми ніколи ані словом не заїкнемося, що вмремо в один день і на одній подушці.

А далі? Будемо завжди кохатися? Як хочеш.

Квартира трохи холодна, з виглядом на новобудови, сусіди - шизофреніки, але дурниця, вони про нас думатимуть те саме. На коридорах тхне сечею і невмитістю, біля під’їзду дурні діти виривають з корінням посаджені нами чорнобривці, кожного дня кудись йдемо, розходимося на 6-8 годин, і в нас нерідко немає грошей. Деколи я йду до супермаркета тільки за історіями. Але ну і що з того? Головне, що ми цілу ніч і всі вихідні разом, так, як ніколи досі. Ти ж не знаєш, як я виглядаю в неділю зранку, як я чищу зуби того дня, як сушу феном помите волосся, як наношу на лице крем і як одягаю яскраво-оранжевий хатній халат. Ти ж не знаєш, яка я вночі, яка я з заплющеними очима, на якому боці сплю і чи міцно обіймаю ковдру, ти не знаєш, як я здригаюся, коли раптом серед ночі захочу в туалет і згадаю, що мені вже не шість років, - ти нічого серйозного про мене не знаєш, крім того, що я згодна щодня прати твої шкарпетки і труси.

Запахи, серед яких живеш довше, ніж кілька днів, стають рідними і не помічаються. Якщо ж якийсь із них прокидається в тобі знову, якщо твої органи знову, як перший раз, починають гостро реагувати на якийсь запах, давно злитий зі звичайним повітрям, то значить хтось когось має покинути. Хтось комусь став катастрофічно чужим. Коли після стількох років починаєш чути, як пахне твоя оселя, - треба терміново виїжджати з неї. Інакше вона сама стане тобі ворогом. Коли починаєш після стількох десятиліть чути, як пахне твоє місто, - треба терміново перебиратися в інше. Треба помирати, коли раптом чуєш, як пахнуть твої руки.

І от - я знову почула, як пахнеш ти. Я подумала: невже нам прийшла пора зникати одне для одного? Невже жодного з нас не врятує взаємне кохання? Невже ми так ніколи і не прийдемо до людей, побравшись хоча б за руки? Мені не потрібен твій запах, так само, як не потрібен запах внутрішньої сторони ліктя власної руки, я не хочу протягом вічної розлуки обнюхувати свій одяг і коци, щоб краєм носа вловити твою безповоротну відмерлість, о, я не хочу бути цвинтарем твого запаху.

У нього - молода дружина і стара мобілка. Коморка дзвонила після восьмої вечора, коли дружина намагалася його розшукати. Він знічувався від першого ж звуку, ховав мобілку в долонях, ніби хотів в утробі задушити її настирливий вереск, затуляв від мене екранчик, на якому висвічувалися номер домашнього телефону і слово «дім», а потім, коли вереск не припинявся, а я здивовано єхидно казала «чого ж ти?», прикладав до вуха апарат. Його «алло» звучало так, ніби він молився.

Дружина не Бог, - кажу я, - вона вибачить все.

Але він, кохаючись зі мною, ніколи не почував себе винним, навпаки - поводився так, як поводяться жертви. Тоді з моїх грудей виростало дерево, яке мало листя, гілля і стовбур, але не мало коріння. Моє дерево змушене було вставати вранці, йти до університету, блукати знайомими лабіринтами вулиць і мозку, випадково торкатися холодних клямок від нікудишніх дверей, слухати на зупинках маршрутних таксі розмови про їжу, війну і погану владу, але не могло стати на місці і стояти, віддаючись рухові вглиб.

1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 54
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)