Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

Жінки панічно бояться самотності.

Чоловіки теж її бояться, але по-справжньому вони ніколи себе самотніми не відчували і не знають, що це таке. Жінки не дають їм можливості побути самотніми. Жінки хапаються за чоловічі пеніси, як за рятівний канат, - немає значення, які завдовжки - і тримаються так міцно, що виглядає, ніби так буде завжди. Їм хочеться, щоб так було все життя, на все життя. Щоб більше не довелося закохуватися, розповідати історії про дитинство і шкільну науку, звикати до запаху чужого тіла і смороду чужої білизни, Щоб більше не треба було когось нового, іншого, знайомити зі своєю родиною і турбуватися за його родинну адаптацію, не треба було іншому знову, як уперше, максимально відкриватися і довірятися, - бо цей, що вже є, найкращий, а може, найгірший, але є. Бо вчергове закохатися вже ніколи не вдасться - це будуть тільки замінники першого, а потім замінники замінників.

Жінка проходить випробувальний термін, коли вперше віддається чоловікові. Її потаємна мрія: щоб перший залишився єдиним, і якщо так станеться, вона буде зразковою дружиною й терпітиме все, щоб нею залишитися до смерті. Вона заспокоїться і буде абсолютно щасливою, як равлик у хатці, як черепаха в панцирі, як вгодована котиця на спині у свого господаря. Більше ніщо ніколи не виведе її з рівноваги: ні алкоголізм чоловіка, ні його численні зради. Якщо чоловік прийде і скаже, що кохає іншу, вона попросить в нього вибачення, вона все зрозуміє, потисне за плече, поспівчуває йому і його коханій, але ніколи не відпустить. Їй насправді не потрібна чоловіча любов, і так само не потрібний його пеніс, але вона будь-кому перекусить горло у боротьбі за особистий спокій. Сім’я вигадана для таких жінок, або так - саме такі жінки вигадали сім’ю.

Сім’ю вигадали Інна й моя мама.

Їм обом пощастило втримати своїх перших чоловіків.

Мама познайомилася з татом на сільській дискотеці і добре його запам’ятала, хоча він її навряд чи. Тато, страшенно п’яний, сидів на поламаній лавці Народного дому, в кутку, не маючи сили ані дійти додому, ні взагалі підвестися. Дівчачі тіла ритмічно дриґались в нього перед очима з вродженим награним кокетством, кожну з них розпирало від власної цноти і самоповаги, на кожній з них писало: «Візьми мене назавжди», і кожна з них терпляче чекала, коли нарешті хтось прийде і візьме. Тато якраз був закінчив університет і повернувся додому. Десь в іншому місті, наприклад, в Херсоні, він залишив свою третю Люду і своє розбите коханням серце. І третя Люда надала перевагу іншому. Тато тиждень на дивані читав історичну белетристику, наприклад, про Генріха VIII, грав у шахи зі своїм другом дитинства і наминав вареники, які йому почерез день варила його мама. А в неділю, коли прийшов час дискотеки, мама відіслала його між люди і сказала, що таких Люд він матиме тут десять. Тато не повірив і напився, але зате повірила дівчина, яка вночі тягнула його на собі додому. Вона не тільки повірила, а й усе вирішила замість нього. Вчасно завагітніла Інною, вчасно пропонувала зробити аборт, вчасно її зупинила татова мама, відіграли весілля, а через шість років я знайшла її матір’ю собі.