Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
З Карфагена послали двох братів Філенів. Брати дуже квапились. Їхні ж суперники йшли набагато повільніше. Сталося так через забарність чи випадково — невідомо. Адже в наших краях негода може затримати людину в путі так само, як і на морі. Відомо також, що коли навальний вітер зненацька здійме пісок у місцях пласких, без рослинності, то цей пісок, гнаний зі страшною силою, заліплює вуста й очі, заважає дивитись.
Коли посланці з Кіренаїки побачили, що забарились, то, боячись кари за своє недбальство, звинуватили карфагенян, ніби ті вийшли з свого міста передчасно. Вони намагалися заплутати справу й взагалі ладні були на що завгодно, аби не повертатися додому з поразкою. Коли ж Філени зажадали інших умов, зрозуміло, пристойних, греки (бо мешканці Кіренаїки були грецькі колоністи) сказали: або карфагенян закопають живцем на тому місці, де вони вимагають кордону для свого народу, або посланці Кіренаїки просунуться до того місця, яке їм буде до вподоби. Філени погодилися на цю умову й пожертвували своїм життям заради вітчизни. На місці загибелі братів Філенів карфагеняни засвітили вівтарі, віддаючи належну шану їхній пам'яті.
Кінчивши оповідати, марабут лагідно всміхнувся. Він побачив, як хлопчики схвильовано вдивлялися в близький берег.
Звичайно, марабут з тріполійської мечеті Мекилового сина знає багато історій, як і кожен старий, мудрий і поштивий муж.
Але дивно, що цей бідний тріполійський проповідник розповідає своїм малим вихованцям про героїчні вчинки якихось стародавніх поганських патріотів.
У Тріполі взагалі мало що знають про цього скромного проповідника переслідуваної секти. Він відомий тільки своїми полум'яними проповідями, багатими на приклади з історії країни. Його проповідями цікавляться освічені гості, які приїздять до Тріполі-ель-Акса. Приїжджі ніколи не проминають нагоди відвідати марабутів дім. А часто навіть живуть у нього по кілька тижнів.
Мало хто, однак, знає, що ім'я скромного дідка з мечеті Мекилового сина — Абу-Закарія, тобто отець Захарій, і що був він один із найславетніших професорів університету Аль-Азгар — «Мечеті Морської зірки» в єгипетському Каїрі.
Але минуло багато часу відтоді, коли замолоду, вивчаючи таємні папери в державному архіві царградської Академії, він дійшов висновку, що колись страхітливе могуття турецьких султанів з кожним роком наближається до невідворотної загибелі. І що імперія незабаром шматок за шматком стане здобиччю інших держав.
За надзвичайні здібності Захаріашеві ч згодом надали звання професора славнозвісної мусульманської школи в Єгипті. І там він незабаром обстоює такий погляд: відродити на неосяжних просторах магометанської Північної Африки свідомість спорідненості всіх близьких племен, які живуть тут щонайменше тисячу років!
Професор Захаріаш почав викладати своїм учням нечувані речі.
Інші професори дорікали йому за це й зі страху перед гнівом царградських властей виказали його турецькому султанові.
Але саме в цей час імператор Наполеон захопив Єгипет. Для султана це нагода. Він посилає професора до Парижа викладати історію релігійних воєн. Проте наступні фатальні роки Наполеонової слави тільки впевнили молодого вченого в тому, що Європа вже ступила на шлях перемог і що кінець панівного становища Оттоманської імперії на Сході наближається семимильними кроками.
Професор Захаріаш повернувся до університету Аль-Азгар у Каїрі ще войовничіший, ніж пішов звідти, — у Європі він ще більше упевнився, що пробудження національної самосвідомості є рушійною силою сучасного прогресу. А під владою турецької імперії, як відомо, стогнали десятки різних народів.
Проте дальша педагогічна діяльність натхненного апостола Захаріаша була небажана властям. Його викликали в Царград до самого падишаха, щоб Захаріаш висповідався і або зрікся своїх шалених ідей, або виїхав на чужину. Захаріаш волів краще вигнання. Він відмовився від майна, титулів, імені, що зв'язувало його з династією марокканських султанів, і оселився в Тріполі як звичайний мулла.
Отаке минуле сімдесятирічного «живого святого», про яке знають дуже мало втаємничених.