Міцний кулак туарегів

Бачите! Римляни, яким Карфаген заступив шлях до панування над стародавнім світом, ненавиділи його не на життя, а на смерть. Адже Рим, розбагатілий тільки після поразки Карфагена, під час тієї війни кілька разів сам був на волосинку од загибелі. Хоча б, приміром, тоді, коли славнозвісний полководець карфагенян Ганнібал Великий (Барка) пройшов з армією через Іспанію, вперше подолав Альпійські гори й почав трощити римські війська під Римом. Римляни, охоплені жахом, волали: «Ганнібал перед брамою міста!»

Ех, якби не чвари нуміділських або берберських царів у теперішньому Тріполі, Алжірі та Марокко, то перебіг подій після того, як карфагенські війська захопили Рим, розгорнувся б зовсім інакше. Ми, північноафриканські бербери, нащадки стародавніх гарамантів, лівійців та маврів, могли б спільно з фінікійськими карфагенянами підкорити тодішню Європу. Роз'єднаність і зажерливість колишніх наших царів та моральний занепад родин багатих фінікійців, котрі заради власного блага занедбали свої обов'язки перед громадою та країною і безсоромно експлуатували народ, призвели до того, що не Африка Європу, а Європа кінець кінцем підкорила Африку.

Вдруге в історії ті ж самі помилки повторили араби, коли після смерті пророка Мухаммеда почали вогнем та мечем поширювати його віру. Краще було б, якби халіф Омар послав свої війська не на захід, через Єгипет, до Північної Африки й Іспанії, не на схід, тобто до теперішнього Ірану й далі, до недозірних просторів азіатського континенту, а напав би на східну римську державу. Її царі непевно сиділи у Візантії. Візантійське царство було розорене виснажливими війнами з тодішньою Персією, тож обидві держави були слабкі як з господарського, так і з військового боку.

Саме тоді араби могли б легко перемогти немічних візантійців і стати володарями Балканського півострова ще до приходу турків на кордони арабської держави. Тепер Європа була б мусульманська. Християнство (7 ст. н. е.) теж було слабке. Вісімдесят процентів населення Європи саме тоді приймало християнство. Але приймало невдоволено, коли не з огидою, адже тодішня середня й східна Європа (як германські, так і слов'янські племена) ненавиділи релігію, що прийшла до них од римських імператорів, з держави, яку вони колись майже знищили, бо за часів своєї минулої слави вона жорстоко панувала над ними. Отак, діти. Якби араби рушили на Європу не через Північну Африку та Піренейський півострів, а навпаки, спільними силами вдарили б по візантійській імперії, то решта Європи залюбки прийняла б пророкове вчення й дуже легко розбила б із сходу короля Франції — наймогутнішої тоді держави Європи.

Це були два випадки в історії людства, коли Близький Схід міг підкорити собі Північний Захід. Ще трохи — і історія світу потекла, б зовсім іншим річищем. Я розповідаю вам про це не тому, що мрію про світове панування — хай навіть у першому випадку то було б світове панування берберів, бо карфагеняни, зажерливі багатії, з часом вийшли б із тієї гри через свою нечисленність. Адже Карфаген завжди був тільки містом купців, ремісників і мореплавців. А навколишні землі належали народам, які жили там ще до приходу колоністів-фінікійців. Отже, ви бачите, що бербери живуть у нашій країні й досі, а карфагеняни ген-ген коли загинули. Але я не мрію навіть про панування над Європою, ні, де там!