Тривожний місяць вересень

Попеленко знову заходився гладити плішиві боки Лебідки.

— Може, ти й зі мною попрощаєшся? — спитав я.

— До побачення, товаришу Капелюх, — мовив Попеленко, поглядаючи на Лебідку. — Дивіться, там, біля Грушевого хутора, старе конюшинище, то ви її не пускайте. Не дай боже росяної конюшини об’їсться. Гасу, щоб відпоїти, удень із свічкою не знайдеш, хіба що у Варвари…

— Будь здоров, Попеленко, — сказав я.

І Лебідка потягла воза. Я міг би дістати легку підресорну бричку, але віддав перевагу звичайнісінькій сноповозці. У бричках їздить начальство. Торохкотливий віз не приверне такої уваги, як бричка. Тим більше така сноповозка, як Попеленкова, — з переламаною «лисицею», що, ніби шинами, була схоплена з трьох боків латами. Артилерійський дивізіон, який поспіхом змінював вогневу, гуркотів би менше, ніж цей ридван.

Звернувши на старий Мишкільський шлях, я проїхав повз Панське згарище, повз кузню, де Кріт гримів залізом, поминув кукурудзяне поле з позрізуваним товстим кукурудзинням, яке стирчало із землі, далі житній клин, вибраний так чисто, що жодного кинутого колоска не було видно на піщаній сірій землі поміж низькою стернею, проїхав капустяні грядки, під які було одведено вологе Семенове урочище, оточене ліщиною, і в’їхав до лісу. До лісу! Зразу стало похмуро й прохолодно, запахло опеньками, гнилими пнями, мохом. Мишкільський шлях заглиблювався в гущавину, де було багато густої грабини упереміш з дубами, вільшиною, буйним памолодком ліщини і берестом. Сонце пекло по-літньому, проте нічний холод уже не вивітрювався звідси, скісне проміння, що падало крізь померхле листя, тільки підкреслювало похмурість і гнилий дух пущі.

Переді мною, під мачулою, на м’якому сіні, лежав німецький МГ з дірчастим кожухом і невеликим круглим боковим диском для стрічки.

Попеленко виявив себе генієм реквізиції. Він знайшов МГ без затвору в сараї у Крота. Затвор знайшли у дванадцятирічного братика Параски Єрмаченкової, який лущив ним горіхи, а стрічки й круглі диски віддав нам, хоча й і плачем, Миколка Брик, відомий у селі тим, що підпалив з ракетниці власну хату. Зробив він це без лихого наміру — адже Брикові було чотирнадцять.

Попеленко ще роздобув два «шмайсери» — один, щоправда, «заїкуватий», бо поганий був викидач, та що кілька гранат, два протигази й приціл від танкової гармати. Однак головним трофеєм, ясна річ, був МГ зразка тисяча дев’ятсот сорок другого року!.. Непоганий кулеметик придумали фрици, треба віддати їм належне. Легкий, універсал — він і ручняк, і станкач, коли триногу поставити. Дубов завжди брав для розвідгрупи один МГ, пояснюючи це тим, що в тилу у німців завжди можна роздобути потрібні патрони. А «шмайсерів» Дубов не брав. Наші автомати були надійніші й зручніші в рукопашній.