Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Зарубежная образовательная литература » Гола економіка. Викриття нудної науки
Гола економіка. Викриття нудної науки - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Гола економіка. Викриття нудної науки

Электронная книга - «Гола економіка. Викриття нудної науки». Краткое содержание книги:

Економіка — наука, яку помилково вважають нудною та специфічною. Чарльз Вілан майстерно руйнує ці стереотипи! Поточна економічна криза, глобалізація, грошово-кредитна політика — про все це автор говорить доступною мовою, без сухих термінів, незбагнених діаграм та складних визначень. «Гола економіка. Викриття нудної науки» — захоплива й дотепна книжка, що переверне ваші уявлення про економічну теорію та допоможе впевнено орієнтуватися в ній. Ви станете справжнім експертом з актуальних економічних питань сьогодення!
1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 90
Перейти на страницу:

Винуватцем виявилася пошта. Я розлютився ще дужче і… нічого не зробив. Що я міг би зробити? Місцева пошта не приймає скарги телефоном. Я не хотів витрачати час на написання заяви (яка могла й ніколи не прийти до них). Не допомогло б і скаржитися на листоношу, який ніколи не переймався якістю своєї служби. У середньому він раз на місяць з’являється біля будинку і залишає пошту для кожної сім’ї під дверима. Суть, ретельно схована в цьому звинуваченні, полягає в тому, що Пошта США має монополію на доставку пошти першого класу. І це явно видно.

З цього можна винести два уроки. По-перше, уряд не повинен бути єдиним провайдером благ чи послуг, якщо немає чіткої певності, що приватний сектор цього не зможе зробити. Такий виняток залишає урядові купу справ у галузях від громадського здоров’я до національної оборони. Познущавшись над Департаментом автотранспорту, я повинен визнати, що видача посвідчень є, напевно, функцією, яка має залишатися в руках цього департаменту. Приватні фірми, видаючи водійські посвідчення, можуть конкурувати не лише за ціною та якістю обслуговування — у них може бути потужний стимул для приваблювання клієнтів через видачу посвідчень тим водіям, які їх не заслуговують.

І це вказує на купу речей, які уряд не повинен робити. Одним з цього є доставка пошти. Сто років тому уряд міг мати законні підстави вести поштовий бізнес. Пошта США непрямо допомагала низько розвиненим регіонам країни, гарантуючи доставку пошти на субсидіарній основі (оскільки доставка пошти у віддалені райони коштує дорожче, ніж у великі міста, однак поштові марки коштують однаково). Технологія також відрізнялася. 1820 року було малоймовірно, що знайдеться більше, ніж одна приватна фірма, яка зробить великі інвестиції, необхідні для створення системи, що зможе доставляти пошту в будь-яке місце країни. (Приватна монополія не краща, а може, й гірша за монополію урядову.) Часи змінилися. FedEx і UPS довели, що приватні фірми цілком здатні збудувати світову інфраструктуру доставки.

Чи потребує посередня служба доставки великих економічних витрат? Мабуть, ні. Однак уявіть собі Пошту США, що контролює інший важливий сектор економіки. В інших куточках світу уряди керують сталеливарними заводами, шахтами, банками, готелями, авіалініями. Усі здобутки, які могла би додати в ці галузі конкуренція, втрачені, а в результаті добробут громадян низький. (Пожива для роздумів: однією з найбільших урядових монополій у Сполучених Штатах є державна освіта.)

Тут є інша, делікатніша проблема. Навіть якщо уряд має відігравати важливу роль в економіці, наприклад, будуючи дороги та мости, звідси не випливає, що уряд повинен фактично виконувати цю роботу. Урядовці не мають розливати цемент. Радше уряд може планувати й фінансувати нові швидкісні автостради, а потім збирати пропозиції від приватних підрядчиків, готових виконати цю роботу. Якщо процес відбору підрядчиків чесний і конкурентний (у багатьох випадках — велике «якщо»), то проект потрапить до тієї фірми, яка може найкраще виконати роботу за найнижчу вартість. Коротше, суспільні блага надаються у спосіб, який використовує всі переваги ринку.

Ця відмінність іноді ховається від американських платників податків, наприклад, те, що зробив Барак Обама під час одного з публічних виступів у міському центрі на тему реформи охорони здоров’я. Він сказав: «Я нещодавно отримав листа від однієї жінки. Вона писала: — Я не хочу, щоб охороною здоров’я займався уряд. Я не хочу соціалізованої медицини. І не чіпайте мою Medicare». Звичайно, іронія в тому, що Medicare — урядова програма охорони здоров’я. Ця програма дозволяє американцям у віці понад 65 років обслуговуватися у своїх приватних лікарів, які потім отримують компенсацію від федерального уряду. Навіть Центральне розвідувальне управління пройнялося цим прикладом. ЦРУ повинно бути на передньому краї технології, однак воно не може створити такі самі стимули для інновацій, які надає приватний сектор. Хтось, хто зробить проривне відкриття для ЦРУ, не буде вартий сотень мільйонів доларів за півроку, як це може статися зі стартапом Кремнієвої долини. Тому ЦРУ вирішило використати приватний сектор для власних цілей, послуговуючись грошима, схваленими Конгресом, для відкриття своєї власної фірми з венчурним капіталом під назвою In-Q-It (з хитрим посиланням на Q, технологію гуру, що розробляє гаджети для Джеймса Бонда)[87]. Керівник In-Q-It пояснював, що метою цього підприємства була «передача інформаційних технологій Управлінню з більшою швидкістю, ніж традиційні процеси урядових закупок дозволяють». Як і будь-яка фірма з венчурним капіталом, In-Q-It інвестуватиме в малі фірми з перспективними новими технологіями. In-Q-It і фірми, які вона фінансує, отримуватимуть гроші — напевно, чималі гроші, — якщо ці технології виявляться цінними для комерційного застосування. Водночас ЦРУ зберігатиме право використовувати будь-яку нову технологію з потенційним розвідувальним застосуванням. Підприємець із Кремнієвої долини за фінансування In-Q-It може розробити кращий спосіб кодування даних в Інтернеті — щось таке, що фірми електронної торгівлі швидко хапатимуть. Тим часом ЦРУ дістане кращий спосіб захисту інформації, яку посилають до Вашингтона таємні оперативники з усього світу.

У приватному секторі ринки кажуть нам, де розміщати наші ресурси. Сидячи на центральній трибуні на матчі Chicago White Sox, я помітив роздрібного торговця, який ішов проходами, несучи широко розрекламовану сумку Margarita Space Pak. Цей витвір технології дав змогу продавцеві робити заморожений коктейль «Маргарита» прямо на місці: він якось змішував напої у своєму заплічному пристрої, а потім розливав у пластикові скляночки. Явна соціальна вигода цієї передової технології полягала в тому, що тепер фанати бейс­болу могли насолоджуватися «Маргаритою», а не просто пивом, не залишаючи своїх місць. Підозрюю, що деякі мізкуваті інженери в нашій країні — дефіцитний ресурс — присвятили свій час і зусилля, щоб створити Margarita Space Pak, а це означає, що вони не витрачали свій час на пошук дешевших, чистіших джерел енергії чи на кращі шляхи доставки харчування голодним дітям Африки. Чи потрібна світові Margarita Space Pak? Ні. Могли інженерні мізки, що створили її, поставити перед собою кориснішу в соціальному сенсі мету? Так. Але — це важливо! — це моя думка, а я не керую світом.

Коли уряд керує певним елементом економіки, недостатні ресурси розміщуються автократами, бюрократами чи політиками, а не ринком. У колишньому Радянському Союзі величезні сталеливарні заводи виплавляли тонни сталі, а рядовий громадянин не міг купити мила чи пристойних цигарок. Оглядаючись назад, можна не дивуватися тому, що СРСР першим вивів ракети на орбіту (і так само очевидно, що не винайшов Margarita Space Pak.) Уряд міг просто постановити, що ресурси мають витрачатися на космічну програму, навіть якщо люди віддали б перевагу свіжим овочам чи шкарпеткам. Деякі з цих рішень про розміщення ресурсів були трагічними. Наприклад, радянські центральні планувальники не вважали народжуваність економічним пріоритетом. Радянський уряд міг зробити контрацептиви доступними всім. Будь-яка країна, що може збудувати міжконтинентальні балістичні ракети, має ноу-хау для виробництва пігулок конт­ролю за народжуваністю чи принаймні презервативів. Однак контрацепція просто не була тим, куди центральні планові органи хотіли скеровувати ресурси країни, залишаючи єдиним способом планування сім’ї аборти. У комуністичні часи там на кожне народження живої дитини припадало в середньому два аборти. Після колапсу Радянського Союзу західні контрацептиви стали широко доступними, і кількість абортів упала наполовину.

вернуться

87

John Markoff, “CIA Tries Foray into Capitalism,” New York Times, September 29, 1999.

1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 90
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)