Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-329-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої служби України та широкого загалу читачів, які цікавляться представленою проблематикою.
З іншого боку, слід мати на увазі, що звільнений від відбування покарання з випробуванням, не несе кримінальної відповідальності за ухилення від виконання обов’язків, покладених на нього судом, а тому не може бути суб’єктом злочинів, передбачених статтями 389, 390 КК України (за ухилення від відбування кримінальних покарань).
Тільки у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за правилами, передбаченими статтями 71, 72 КК (за сукупністю злочинів або сукупністю вироків). Проте, як це випливає з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7, якщо про вчинення під час іспитового строку нового злочину стало відомо після винесення постанови про звільнення засудженого від покарання (ч. 1 ст. 78 КК), то суд, який розглядає справу про новий злочин, вправі призначити покарання за сукупністю вироків лише за умови скасування цієї постанови в установленому порядку.
Крім цього, судова практика йде шляхом не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про новий злочин (ч. 4 п. 10 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України).
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.
2. З набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність:
Виправно-трудовий кодекс України від 23 грудня 1970 року (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 1, ст. 6) із змінами, внесеними до нього;
Закон Української РСР «Про затвердження Виправно-трудового кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., № 1, ст. 6);
Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 19 травня 1971 року «Про порядок введення в дію Виправно-трудового кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., № 21, ст. 154);
Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 22 червня 1984 року «Про затвердження Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 27, ст. 511);
Закон Української РСР «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про затвердження Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1124).
3. Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
4. До створення відповідних умов для функціонування кримінально-виконавчої інспекції зберігається існуючий порядок обліку осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, та здійснення контролю за їх поведінкою, але не довше ніж п’ять років після набрання чинності цим Кодексом.
5. До законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
6. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня опублікування цього Кодексу:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Кодексом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом;
відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Кодексом.