Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Поки я живу на світі,— почувся шепіт. Дивно: той із послів, котрий з подиву аж сів, тепер схопився — і ці п'ять слів вимовив французькою. А на очах у нього виступили сльози. Тепер була черга Анрі здивуватися. Одначе він не виявив цього; дальші слова він проказав батьківським тоном, і прозвучало воно якнайприродніше: як настанова досвідченої й тямущої людини. Тільки знизав один раз плечима, бо дивним тут був не його Великий план, а те, що така проста істина відома самому йому, інші поки що зрозуміли її тільки наполовину.
— П'ятнадцять християнських держав укладуть союз, — ось що він прагнув утовкмачити цим купцям, бо вони плавають по морях й можуть рознести вість по світу. Неофіційно, ще перед дипломатичними заходами. Чи ж то повірить світ? Байдуже. Шість спадкових монархій — він перелічив їх. Шість монархічних держав, що обирають свого державця, — від папи та імператора й до Богемії та Венеції. Під республіками король Франції розуміє не тільки Нідерланди та Швейцарію, а ще й третю, про яку досі не подумав ніхто: Італію, її об'єднані малі держави. П'ятнадцять християнських держав укладуть союз; а що цей союз народів матиме досить збройної сили, щоб покарати кожного загарбника, то настане мир.
— Внутрішня самостійність кожної держави і її зовнішня недоторканність, свобода віровизнання, тверді закони — ось вам і мир, за який варто заплатити.
Скінчено. Анрі відвів погляд від послів, даючи їм краще усвідомити почуте. Він заговорив з панами де Віком і Роні; відстань була розрахована точно, щоб іще можна було розчути мову чужинців. А вони гомоніли між собою, що добре зрозуміли високі ідеї й глибокі міркування, хоча, певна річ, поки що все це нездійсненне. Може, в далекому майбутньому… Але ж який, певне, далекий той час, коли настане вічний мир! Народи завжди будуть покірливі, можновладні — ненаситні. Ми й самі такі, щиро кажучи, і коли нам перетинають торговельні шляхи, то недарма.
Король попросив пана де Віка перекласти, бо моряк знав усі говірки. Та хтось промовив:
— У цього вистачить сили здійснити свій Великий план. Він часто перемагав. Він повинен перемогти ще раз.
— Хе! — вигукнув король і засміявся, бо побачив, що його розгадали. — Не забувайте про мої гармати, вони прочистять вуха п'ятнадцятьом християнським державам. Покажіть гостям мій арсенал!
Він узяв за руки начальника артилерії й адмірала і, стоячи між ними, попрощався з чужоземцями. Ось потрібні їм провідники, і хай вони не вважають його за мрійника — він не витає в захмар'ї.
— Не кажіть: цей чоловік заблукав у надто високі сфери. Кажіть тільки: шлях його був довгий, завжди важкий, і він пройде його до кінця.
Одному з послів він кивнув і почав його розпитувати, поки інші вже простували до виходу. Це був той самий, що спочатку аж на стілець упав з подиву, а потім прошепотів п'ять слів французькою. І врешті сказав: «У цього вистачить сили». Король спитав:
— Ратмане Вест, чому ви заплакали?
Той заперечливо похитав головою. Він наче забув усе — але трохи задовго не підводив погляду. А коли підвів, самовладання вже повернулось до нього. Він притис підборіддя до грудей — оце був і весь його уклін. А потім позадкував до дверей, дивлячись королю просто в очі. Відповіді він так і не дав.
Давид і Голіаф
Шведський посол при французькому дворі звався Гроцій і був ученим, славним на весь світ. Король Анрі запросив його ще до того, як учений дістав посаду посла. Часом він замикався з паном Гроцієм у своєму кабінеті[106] — невідомо навіщо. Двір підозрював протестантську змову проти християнського світу. Та сама ворожа недовірливість супроводила й інші його дії — прийняття чужоземних депутацій, як-от ганзейської; не менш підозрілими здавались його власному дворові військові готування короля. А його висловлювання про те, що прирейнські герцогства не повинні відійти до Габсбургів, обернув у підступну зброю проти нього не хто інший, як його власний міністр Вільруа.
106
Часом він замикався з паном Гроцієм у своєму кабінеті…- Голландський учений і дипломат Гроцій — Гуно де Гроот (1583–1645) — був одним з основоположників буржуазної теорії «природного права», тобто принципів і прав, які органічно властиві природі людини і незалежні від суспільних умов.